Замовити сьогодні, Вівторок 21 Листопад 2017, диплом курсову роботу дисертацію реферат контрольну звіт Диплом. Дипломи на замовлення. Заказ дипломной работы.
Довірте свій диплом справжнім професіоналам!
Перший оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Другий оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Третій оператор
телефон 066 196-78-74 Vodafone
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Головна Англійська версія сайту Російська версія сайту | Карта сайту | Favorites Favorites | RSS RSS Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Увійти на сайт
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Що для Вас найголовніше? (основний фактор вибору виконавця)
Всього відповідей: 479
Статистика

On-line всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Всього зареєстровано Всього зареєстровано: 2092
Нових за місяць Нових за місяць: 29
Нових за тиждень Нових за тиждень: 6
Нових сьогодні Нових сьогодні: 1

З них
Виконавців Виконавців: 756
Працівників агентства Працівників агентства: 4
Партнерів Партнерів: 6
Перевірених юзерів Перевірених юзерів: 214
Звичайних юзерів Звичайних юзерів: 1109

З них
Чоловіків Чоловіків: 1286
Жінок Жінок: 806

Форум виконавців

Головна » Каталог робіт » 2013 » Липень » 2 » Литовсько-польська доба в історії України
12:46
Литовсько-польська доба в історії України
Категорія: Історія | Предмет: | Вартість: грн. | Сторінок: | Переглядів: 854 | Додав: Наташа | Теги: січ, Запорізька січ, історія України, литовська доба | Рейтинг: 0.0/0
Литовсько-польська доба в історії України
Та повернемось до Русі-України. Як уже зазначалось вище, останнім незалежним князівством Київської Русі було Галицько-Волинське. Та після того, як в 1340 році бояри отруїли свого князя Юрія II, обезглавлену Галичину того ж року захопила Польща, Русь як самостійна держава перестала існувати. Спочатку Русь підпала під Литву, а після Унії Литви з Польщею в 1386 році - під польсько-литовську державу, яка поступово перетворювалась в польську, в Річ Посполиту. Впродовж трьох століть Русь розвивалась в межах інших слов'янських держав - Литви та Польщі.
Литва часів завоювання Русі була більш відсталою; по населенню та територіально не перевищувала десяти відсотків від Русі, а тому після завоювання Русі (Білорусія і Україна тоді мало відрізнялись одна від одної) не рушила ні руської культури, ш мови, ні релігії і це стало основою її стосунків з Руссю. Більше того, Русь стала помітно впливати на Литву і відігравати провідну роль в Литовській державі, що офіційно звалась Литовсько-Руською державою. Князі литовські сприйняли православну віру і дітей хрестили руськими іменами 56.
Державною мовою Литви стала руська, або як кажемо нині - українська. По Литовсько-польській Унії 1386 року Польща також прихильно ставилась до Русі 57 і лише після Люблінської Унії 1569 року ситуація почала змінюватись. Незадовго до того до Польщі були допущені єзуїти, які повели шалений наступ на православну церкву. І, незважаючи на одне і те ж генетичне коріння, між Польщею та Руссю на грунті релігійного протистояння 58 все більше зростає ворожнеча. Коли мова йде про безліч польсько-українських протистоянь кінця ХVІ-го - початку XVII сторіччя, то необхідно мати на увазі, що ці протистояння, перш за все, релігійні і вже потім соціальні. Після Берестейської Унії 1596 року Богдан Хмельницький у розпалі війни проти Польщі сказав про її причини: "Причиною, яка спонукала козаків піднятись війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ". Бо гірше фізичного рабства може бути лише духовне.
За Литви міста руські отримали самоуправління згідно Магдебурзького права, що надавало великої можливості для розвитку ремесел, торгівлі, освіти. Вперше в Європі в Литві виник прообраз сучасних парламентів - сейм, держава мала свої збірники законів та правових постанов - Статути. Виданий в 1347 році Вислицький Статут був на руській мові і судді мали судити згідно з цим Статутом.
Починаючи з XV сторіччя виникає вільна козаччина в нижньому Подніпров'ї, як перший рубіж захисту Русі від набігів кримських татар. Спочатку це товариство потрібно було б віднести до "піратсько-грабіжницького племені", бо основним їх заняттям був грабіж сусідніх держав. Козаки ходили на Московію і Польщу, в Крим і за Дунай. Та більше всього діставалось від козаків татарам, як і козакам від них. Такі постійні "дипломатичні" відносини призвели до поширення татарського впливу на Русь, особливо на січових козаків. Козаки носили татарські штани (які чомусь стали нашим національним одягом). запозичили багато татарських слів у нашу мову. З часом козаки стали силою, яка могла вирішувати державні задачі, і тоді першочерговою задачею стала організація "війська запорізького". При вирішенні цієї задачі козаки багато чого запозичили з уставів чоловічих православних монастирів. Побутова структура, ієрархічні відносини і навіть знамениті "чуби-оселедці" були запозичені від монахів 59 . Та на тому схожість і закінчувалась, бо для запису в козаки достатньо було православної віри та випитої чарки...
Вільні козаки спричиняли багато клопоту Польсько-литовській Унії. Поставити козаків на службу спробував князь Дмитро Вишневецький, який збудував на острові Хортиця замок і укріплення для козаків (1555 р.), а від короля польського вручив гетьманську булаву запорізькому козацтву. З одного боку це призвело до остаточного оформлення Січі, з іншого - мало вплинуло на зміст її діяльності. У 1572 році коронний гетьман Ю.Язловецький за наказом короля Сигізмунда II Августа набирає на державну службу загін з 300 козаків. Вони вносились у спеціальні реєстри, звідки і пішла їх назва - реєстрові. З часом кількість реєстрових козаків невпинно зростала, але вони не стали альтернативою вільним козакам, а нерідко і діяли спільно з ними. Великі міста для свого захисту і захисту держави в ХVІ-ХVІІ сторіччях мали свої полки, а козаки, що входили до їх складу, називались реєстровими, тобто зарахованими на державну службу. На чолі реєстрового козацького війська стояв гетьман (німецьке Haupt mann - начальник), який з 1648 року являв собою і правителя України.
Запорізька Січ поступово набувала нового змісту, ставала виразником всього суспільного життя Русі, її менталітету. З часом Січ набула такої ваги, що завела дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами, мала свої закони і архіви, захищала православ'я і сприяла поширенню освіти.
Литовська доба, а потім і польська - аж до Люблінської Унії - були надзвичайно сприятливими для розвитку руської культури. Спочатку духовні семінарії Києва та Чернігова, а згодом Острозька 60 та Києво-Могилянська 61 академії готують вчителів, видають підручники для шкіл. По всій Україні постають церковні братства, що боронили православну віру від уніатської (католицької), доглядали за церковним життям і провадили велику культурну роботу - заводили школи, друкарні, шпиталі. І коли бували на Вкраїні чужинці, їх дивувала велика культура нашого народу.
Павло Алепський, що в 1653 році переїздив Україну, писав:
"...всі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати й знають порядок служб церковних та церковні співи; священики навчають сиріт і не дають їм тинятись неуками по вулицях... А дітей у них більше ніж трави, і всі діти вміють читати, навіть сироти."
В XVI та XVII віках з'явились у нас значні культурні центри зі своїми школами, друкарнями, вченими людьми. Такими центрами були Острог, Дермань, Євю, Кутеїнський монастир, Рахманов, Чернігів, Новгород-Сіверський, Луцьк, Почаїв, Вінниця, Гойськ, Стретин і багато інших, не кажучи вже про Київ, Львів та Вільно, де зростала і міцніла українська культура. Великого впливу на культуру Русі в цей час набула західна. Сини Русі навчались в університетах: Падуанському, Лондонському, Лейденському, Геттінгенському, Паризькому, Празькому, вчились в Кенігсберзі, в Римі та інших центрах Європи, переймали і несли з собою на Вкраїну кращі надбання думки і духу. Магдебурзьке право в суспільному житті, західна література, музика, живопис, архітектура зробились рідними на Україні, пустили глибоке коріння. Все це потім, в другій половині XVII та XVIII віках Русь-Україна передала до Москви. Якщо релігія і писемність прийшли до Росії через Київ з Візантії, то культура, наука, освіта прийшли туди через той же Київ, але вже з Західної Європи.
Національною назвою "нашою" за цієї доби було "русин", а народ звали "Русь", мова наша називалась "руською". В ці ж часи поступово з'являється і інша назва наших земель - Україна. Старовинне слов'янське слово Оукраінь, в значенні країна, Батьківщина, рідний край - застосовувалось в різні часи як назва Подніпров'я, Галичини, Псковських земель і т.д. 62І коли московити почали називати Русь Малоросією - це мало вигляд приниження, а тому друга назва - Україна - стала невдовзі домінуючою, як назва наших земель спочатку на Лівобережжі , а потім і на Правобережжі 63 .
По Люблінській Унії 1569 року розпочався напівсмертельний для нашого народу, як нації, процес ополячення руської інтелігенції та шляхти. Останні кидали свою православну віру, приймаючи католицтво, а потім забували мову й ставали поляками. На католицтво перейшла вся національна верхівка, а в вірі православній зостались лише "попі та холопі", як казали поляки. З 1569 року почалось велике переселення українців на Лівобережжя. Рятуючись від католізації та польської шляхти, рухались українці на вільні, незаселені землі, в дикий степ, на південь і схід від Київщини та Чернігівщини. Та й тут Польща "наздоганяла" переселенців. Величезні території роздавались королями польським магнатам. Краї переселення були небезпечні від татар і тому поселенцям давали волю на 20-40 років. На Лівобережжі постало безліч міст і сіл, виникали величезні латифундії.
Якщо розглядати історичний процес взаємодії українського і російського народів в метафізичному змісті, то в ці часи почалось друге щеплення руської культури, етики, моралі, духу на угро-татарському підвої. З метафізичної точки зору утворення кожного етносу не випадкове, кожний етнос має свою надзадачу в планетарному розвитку суспільства. Чи то руський етнос на кінець Х-ХІІ віків уже зіграв свою роль, чи може завдячуючи надзвичайно негативній рисі самовинищення в боротьбі за владу серед князів, він став нездатним для рішення кінцевої задачі, але саме наприкінці цього періоду відбулось перше етнічне щеплення руської культури на підвої тюркського етносу, де завжди панувала жорстка детермінанта диктатури хана. Як показала історія, перше щеплення виявилось недостатнім. В XVII сторіччі, після багатьох історичних подій, знов постало питання: якому етносу вирішувати етапну метафізичну задачу майбутнього розвитку людства? Руському, трансформованому в український, чи угро-тюркському, трансформованому в російський. Та події середини XVII сторіччя показали, що Русь-Україна не позбулась своєї страшної риси, яка наклала свій відбиток на часи, прозвані в народі "руїною", а тому після "коливань" з 1648 р. по 1709 рік, коли перевага віддавалась то одному, то іншому етносу, вибір прийшовся на Росію.
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Швидке замовлення
Тема:
E-mail *:
Тел.:

Форма входу
Логін:
Пароль:
Поділитись з друзями
Приклади наших робіт
Callback Callback
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Публікації
Календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Заказать диплом | Заказать курсовую | Заказать диссертацию | Заказать контрольную | Заказать отчет
 
 
Created by QuotiK and Belfegor
"Global Information Corporation"
© 1998-2017 All rights protected