Замовити сьогодні, Четвер 23 Листопад 2017, диплом курсову роботу дисертацію реферат контрольну звіт Диплом. Дипломи на замовлення. Заказ дипломной работы.
Довірте свій диплом справжнім професіоналам!
Перший оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Другий оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Третій оператор
телефон 066 196-78-74 Vodafone
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Головна Англійська версія сайту Російська версія сайту | Карта сайту | Favorites Favorites | RSS RSS Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Увійти на сайт
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Як дізналися про агентство Інформаційні послуги?
Всього відповідей: 246
Статистика

On-line всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Всього зареєстровано Всього зареєстровано: 2094
Нових за місяць Нових за місяць: 26
Нових за тиждень Нових за тиждень: 6
Нових сьогодні Нових сьогодні: 1

З них
Виконавців Виконавців: 756
Працівників агентства Працівників агентства: 4
Партнерів Партнерів: 6
Перевірених юзерів Перевірених юзерів: 214
Звичайних юзерів Звичайних юзерів: 1111

З них
Чоловіків Чоловіків: 1288
Жінок Жінок: 806

Форум виконавців

Головна » Каталог робіт » 2013 » Липень » 10 » Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються
13:45
Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються
Категорія: Економіка і Торгівля | Предмет: міжнародних економічних відносин | Вартість: 0,00 грн. | Сторінок: 50 | Переглядів: 1065 | Додав: Наташа | Рейтинг: 0.0/0
Вступ
Світова економіка є відображенням господарської структури сучасної цивілізації. Вона розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні домашніх господарств, фірм, підприємств транснаціональних корпорацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має міжнародне забарвлення.
Становлення економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв’язок тощо). Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин.
Світова економіка формувалася протягом тривалого історичного періоду.
Його початковий етап, очевидно, збігається з великими географічними відкриттями, з зародженням світового ринку. Саме в цей час були закладені підвалини планетарної економічної системи, яка в подальшому викристалізувалася у сучасну глобальну економіку.
Наступний етап позначився промисловим переворотом останньої третини XVIII ст., бурхливим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окремих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці.
Третій, нинішній етап характеризується глобальною економічною єдністю за умов науково-технологічної революції, карколомного зростання фінансового сектора, істотно посилення взаємозалежності країн світу, піднесення ролі регіональних інтерграційних угрупувань.
Термін "світова економіка” вперше з’явився в науковому лексиконі на початку XX ст. Німецький економіст Б. Гармс у роботі опублікованій 1912 р., здійснив спробу обґрунтувати вчення про світове господарство, чи світову економіку (ці поняття він ототожнював). Гармс, зокрема, визначив світову економіку як "сукупність взаємовідносин між окремими господарствами світу, які розвиваються між ними внаслідок розбудови відповідних транспортних комунікацій та державного сприяння і регулювання шляхом укладення міжнародних угод”. Поза сумнівом, наведена дефініція відображала певний етап у розвитку світової економіки. Сучасна її характеристика є значно ширшою, глибшою і суттєвішою.
Глобальна (світова) економіка напередодні III тисячоліття являє собою цілісну диверсифіковану, багаторівневу, ієрархічну систему, що охоплює сукупність міжнародних форм науки, техніки й виробництва, обігу різноманітних товарів та послуг. Її домінантними структурами є глобальні ринки, міжнародні комунікаційно-інформаційні системи, численні суб’єкти, що здійснюють міжнародну економічну політику. Світова економіка становить одну з найскладніших органічних систем сучасності, адекватним теоретичним відображенням якої є універсальне, позитивне економічне знання, що розкриває світову економічну еволюцію.
Водночас світова економіка вирізняється надзвичайною строкатістю за "якістю” своїх підсистем та окремих елементів і суб’єктів.
У її надрах визрівають та загострюються глибокі суперечності, що потребує формування відповідних механізмів для координації та регулювання на найвищому рівні.
З 6 млрд. людей, що мешкають нині на планеті Земля, можливо, 1 млрд. живе у абсолютній бідності і ледве животіє зі дня на день. Хоча бідні країни борються, щоб вирватися зі злиднів, швидке зростання населення зменшує вигоди від вдосконалення сільськогосподарських технологій.
Що спричиняє значну відмінність у багатстві країн та рівні життя ? Чи може світ мирно уживатися з бідністю серед достатку, з сільськогосподарським надлишком в Америці поряд з голодом в Африці ? Яких заходів бідніші країни можуть вживати, щоб покращити свій життєвий рівень? Які ж причини стоять на перешкоді країн, які розвиваються ?

РОЗДІЛ 1
Риси країн, що розвиваються.
Розпад колоніальної системи відкрив перспективи для суверенного розвитку десятків нових держав. Ці держави займають понад 60% території Землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти й 50,5% - газу (у країнах-членах ОПЕК, відповідно, - 77,6 і 41,4%). Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої руди, хромітів, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. За роки незалежності ці країни здійснили складні соціально-економічні перетворення, досягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалось істотно скоротити відставання від промислово розвинутих країн з ринковою економікою, вирішити багато гострих соціальних проблем.
Для характеристики колишніх колоній, напівколоній і залежних держав як особливого угрупування у літературі використовують різні терміни: молоді національні держави, країни, що розвиваються, країни "третього світу”, країни, що визволилися, слаборозвинуті держави і т. п. Останнє визначення не відображає диференціації афро-азіатських й латиноамериканських країн за рівнем розвитку продуктивних сил і навряд чи підходить для характеристики їхнього промислового авангарду – нових індустріальних країн. Поняття "молоді національні держави” або "країни, які визволилися”, не враховують специфіки історичного розвитку країн Латинської Америки, що вже тривалий час існують як національні, політично незалежні держави . Нарешті, досить поширений було термін "країни третього світу” за нових реалій світового розвитку – ліквідації біполярної структури світового порядку і конфронтаційної моделі політичних відносин Схід – Захід – практично втрачає сенс. В умовах, коли жоден із згаданих термінів не вповні відображає специфіку та складності різноманітного масиву країн Азії, Африки й Латинської Америки, найбільш усталеним можна вважати термін "країни, що розвиваються ”, хоча й він досить аморфний , адже країн, що не розвиваються, у світовій економіці немає .
Що розуміють під країною, що розвивається, або менш розвиненою країною ? Країна, що розвивається – країна, в якій доход на душу населення низький порівняно з доходом у розвинутих країнах, таких, як Сполучені Штати, Японія, Німеччина тощо . В країнах, що розвиваються, населення має погане здоров’я, низький рівень письменності, непридатне житло і убоге харчування.
Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав . Їм притаманна відсталість соціально-економічної структури , яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів . Спільною рисою переважної більшості цих країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури . Й нарешті, їхньою особливістю є набагато істотніший і жорстокіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток , ніж в індустріальних країнах.
Зазначені властивості визначають й особливість ринку країн, що розвиваються, "недосконалість” функціонування ринкових механізмів у цих країнах.
Деякі згадані своєрідності даних країн досить стійкі, інші ж (наприклад, рівень індустріального розвитку) змінюються і в останнє десятиріччя "розмиваються”, що й призводить до поглиблення диференціації цих країн .

...


РОЗДІЛ 2
Життя в країнах з низьким доходом.
Щоб побачити відмінність між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, уявімо собі, що типова людина у віці 21 року в одній з країн з низьким доходом, такій наприклад, як Гаїті, Індія або Бангладеш. Ви бідні навіть після врахування тих благ, що ви самі виробляєте і споживаєте. Ваш річний доход в середньому ледве сягає 300 дол. Ваш ровесник у Північній Америці може мати в середньому більш як 20000 дол. доходу. Вам, напевно, буде не зовсім зручно при думці, що лише одна особа з чотирьох на Землі отримує в середньому річний доход більший за 3000 дол.
Кожний другий з ваших ровесників неписьменний. Середня тривалість життя у відсталих країнах становить 4/5 тривалості в розвинених, один або два ваші брати вже померли, не досягнувши повноліття.
Більшість людей у вашій країні зайнята у сільському господарстві. Тільки незначна їх частка може бути вивільнена з виробництва продовольства, щоб працювати на фабриках. Озброєність праці у вашій країні становить лише 1/60 енергоозброєності працівника у Північній Америці.

...


РОЗДІЛ 3
Населення і спадщина Мальтуса.
Окремі невеликі за чисельністю народи проживають на значних територіях, що багаті ресурсами і родючими землями, інші народи живуть на малих територіях, де немає нерозораного клаптика землі. Теорія народонаселення може допомогти пояснити такі відмінності .
Одним із перших, хто аналізував зв‘язок між населенням і економікою, був Томас Мальтус. Він розвивав свої погляди, дискутуючи з ідеалістичними поглядами свого батька, що людство постійно вдосконалюється. Нарешті, син настільки захопився цією проблемою, що написав книжку "Досвід про закони народонаселення”(1798 р.), яка одразу стала бестселером і з того часу впливає на думки людей на всій планеті щодо взаємозв‘язку населення і економічного зростання.
Мальтус почав із вивчення спостережень Бенджаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того. Він сформулював універсальний для всіх епох закон народонаселення – поки зростання населення не обмежене кількістю продуктів споживання, його чисельність збільшується експоненційно, тобто в геометричній прогресії. Зрештою, чисельність населення, що подвоюється з кожним поколінням – 1,2,4,8,16,32,64,128,256,512,1024... – настільки збільшиться, що на Землі не буде достатньо місця, щоб кожний стояв би.
Тут Мальтус випустив диявола спадання віддачі. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не в геометричній прогресії.(Порівняйте 1,2,3,4...з 1,2,4,8..). Мальтус зробив такий висновок:
Якщо чисельність подвоюватиметься знову і знову, це означає, що Земля немов би сплющуватиметься раз у раз у своєму розмірі, поки не стане настільки малою щодо кількості населення , що пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного від життя .
...

РОЗДІЛ 4
Коефіцієнт народжуваності і смертності та природні ресурси і капіталовкладення.
Більшість країн світу становлять країни, що розвиваються, які мають відносно низький доход на душу населення . Для них характерне швидке зростання населення, низька письменність і висока частка населення, що працює у сільському господарстві.
Основою для розуміння поведінки населення є поняття коефіцієнтів народжуваності та смертності. Це кількість народжувань і смертей на 1000 чоловік населення . Якщо від коефіцієнта народжуваності відняти коефіцієнт смертності , то отримаємо коефіцієнт приросту населення .
Коефіцієнти народжуваності, смертності і приросту населення для деяких країн наведені у таблиці 20-2.
Ряд бідних країн Африки та Азії бідні на природні ресурси, і ті землі та корисні копалини , якими вони дійсно володіють, мають бути розподілені серед значної кількості населення. Можливо, найціннішим природним ресурсом країни, що розвивається, є орні землі. Як показує таблиця 20-1 , більшість робочої сили зайнята у сільському господарстві. Отже, продуктивне використання землі – з відповідними добривами і обробітком, сівозмінами – забезпечує зростання обсягу виробництва бідної країни. Крім того, форма землеволодіння є ключем, який стимулює фермерів робити інвестиції у капітал та технології, щоб збільшувати урожайність земель. Якщо фермери мають власну землю, вони прагнуть робити такі удосконалення, як іригаційні системи та використовувати прогресивні методи обробітку землі.
Очевидно, що руки людей однакові в усьому світі, однак працівники в розвинених країнах мають значно більше капіталу, капіталоозброєність їх праці набагато вища, що збільшує їх продуктивність.
Нагромадження капіталу вимагає відмови у поточному споживанні протягом десятиліть. Тому виникає перешкода, бо найбідніші країни і так близькі до фізичного мінімуму у споживанні. Коли країна бідна, то зменшення поточного споживання для забезпечення майбутнього здається неможливим.
У розвиненій економіці від 10 до 20% доходу йде на нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші аграрні країни часто здатні заощаджувати лише 5% національного доходу. Більше того, значна частина цього невисокого рівня заощаджень йде на забезпечення житлом та простими знаряддями праці зростаючого населення. Тільки мала частка доходу залишається для економічного зростання.
Нехай країні вдалося підвищити норму заощаджень. Якщо навіть так, то необхідно багато десятиліть, щоб нагромадити кошти для залізниць, електростанцій, устаткування, фабрик та інших капітальних товарів, що є основою виробничої структури суспільства.
Капітал, що вкладений в інфраструктуру .Коли ми говоримо про капітал, ми не повинні зосереджуватися тільки на вантажних автомобілях та прокатних станах. Великі інвестиції передують індустріалізації чи навіть ефективному збуту сільськогосподарських продуктів.
 ...

РОЗДІЛ 5
Місце і роль країн, що розвиваються, у міжнародному товарному обміні.
Важливу роль, що визначає положення країн, що розвиваються, у світовому господарстві, грають зовнішньоекономічні зв'язки. Їх розвиток профілює не тільки взаємозв'язки з іншими підсистемами, але і ступінь впливу останніх на внутрішній ринок.
Своєрідність соціально-економічної структури визначає ступінь впливу зовнішньоекономічних зв'язків на країни, що розвиваються. Більш відсталі економічні структури болісно переживають зовнішні впливи в силу особливостей включення їхніх національних господарств у міжнародний поділ праці. Ті ж країни, у яких промисловий переворот охопив усі сфери господарства, більш успішно пристосовуються до перипетій світової господарської системи.
Центральне місце в сегменті зовнішньоекономічних відносин країн, що розвиваються, належить зовнішній торгівлі. Вона розвивалася нерівномірно. У минулому десятилітті до середини 80-х років темпи приросту товарного експорту уступали відповідним показникам промислово розвитих країн. З другої половини 80-х років темпи вивозу товарів із країн, що розвиваються, значно виросли, що свідчить про поглиблення процесів індустріалізації в нових індустріальних країнах (далі – НІК) і зусиллях країн - боржників збільшити валютні надходження для зниження боргового тягаря. Більш конкретні дані об частки країн, що розвиваються, у світовому експорті дає таблиця 1.


Таблиця 1 – Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті, %

 ...Таблиця 3 – Частка країн, що розвиваються, у світовому імпорті, %

Товарні групи 1985 1990 1995 1999
З/Х сировину 24.0 24.7 26.9 34.3
Продовольство 27.3 25.8 22.5 24.4
Мінеральна сировина 13.2 17.6 22.3 26.2
Паливо 18.9 21.6 23.5 24.6
Текстиль 23.1 22.2 23.6 30.9
Хімікати 28.5 27.5 26.2 31.0
Машини і транспортні засоби 31.1 25.7 23.9 31.5
Метали 33.9 33.2 24.5 25.7
Інші товари 22.0 20.9 20.4 25.1

Найбільш значною зміною у світовому імпорті з'явилося скорочення частки розглянутих країн у закупівлях машин і транспортних засобів у зв'язку зі зниженням відновлення основного капіталу в ряді держав, особливо в Латинській Америці і Тропічній Африці. На країни, що розвиваються, приходиться тільки 13 – 14% світового імпорту контрольно – вимірювальних приладів, промислового устаткування і 15,6% загального електронного устаткування. Низька частка у світовому споживанні наукомісткого устаткування свідчить про нерозвиненість автоматизації промислового виробництва в цій підсистемі світового господарства.

...


РОЗДІЛ 6
Основні соціально – економічні особливості країн, що розвиваються.
Важливою характеристикою спільності держав, що звільнилися, є наростаюча диференціація складових її країн. Нерівномірність розвитку на "периферії” світового капіталістичного господарства в 60-80-х р. була значно інтенсивніше, ніж у його "центрах”. Особливо цей процес підсилився, починаючи з 70–х років. Три групи факторів визначають позиції країн, що розвиваються, по відношенню одна до одної. До внутрішніх факторів диференціації відносяться природно-кліматичні, географічні, демографічні, економічні і соціальні умови тієї чи іншої країни. Зовнішні причини розчленовування групи країн, що розвиваються, складають структурні і циклічні кризи капіталізму, а також зміни в русі капіталу з імперіалістичних країн у країни, що розвиваються. Усе найбільш важливим стає фактор глобального масштабу – НТР. По ступені використання її досягнень, що розвиваються країни усе більш відрізняються друг від друга.
Диференціація країн, що розвиваються, відбувається по декількох напрямках. З погляду типу соціально–економічного розвитку виділяються дві групи держав – соціалістичної і капіталістичної орієнтації. До першого відносяться Алжир, Ангола, Бенін, Гвінея – Бісау, Конго, Мадагаскар, Мозамбік, Нікарагуа, Сан–Томі, Сирія, Танзанія, Ефіопія й ін.
Підсилюється економічна диференціація країн, що розвиваються, по рівнях економічного розвитку і народногосподарських структур, по ступені забезпеченості ресурсами і розмірами господарського потенціалу, по положенню у світовому капіталістичному господарстві.

...

РОЗДІЛ 7

Проблеми економічного розвитку.
Сказати, що країни повинні стимулювати швидке зростання капіталу та техніки, ще не означає відповісти на запитання, які ці ключові складові розвитку мають застосовуватися. Серед значної кількості питань, що виникають при плануванні і розвитку, зосередимося на чотирьох проблемах, які постійно постають : співвідношення між промисловістю та сільським господарством, роль експортної орієнтації, ризик надмірної спеціалізації та роль ринку.
Індустріалізація та сільське господарство. У багатьох країнах доходи міського населення більш ніж у двічі вищі, ніж сільського населення.
І в багатих країнах більша частина продуктивних сил зосереджена, зокрема, в обробці промисловості. Отже, можна дійти , що індустріалізація є скоріше причиною, ніж наслідком достатку.
Необхідно остерігатися висновків, які спричиняють помилку post hoc. Інколи можна почути: ”Багаті палять сигари, але куріння ще не робить вас багатою людиною”. У такий самий спосіб економічно недоцільною для бідної країни наполягати на створенні національної авіалінії або великого прокатного стану. Це не є фундаментальною необхідністю економічного зростання.
Урок багатолітніх спроб прискорити індустріалізацію за рахунок сільського господарства примусив аналітиків оцінити заново роль сільського господарства. Індустріалізація може бути капіталомісткою, збираючи робітників у переповнених містах, і часто створюючи високий рівень безробіття. Підвищення продуктивності праці у сільському господарстві, можливо вимагає менше капіталу, забезпечуючи водночас зайнятість надлишкової робочої сили.
Справді, якби Бангладеш могла збільшити продуктивність праці в сільському господарстві на 20%, то це більше зробило б для вивільнення ресурсів для створення умов для відпочинку, ніж спроба створити власну металургійну промисловість, що витісняє імпортовані метали...


РОЗДІЛ 8
Сучасні підходи до економічного розвитку.
Протягом десятиліть економісти дуже цікавилися економічним зростанням . Дальший виклад – це монтаж важливих ідей, розвинених останнім часом. Кожна теорія робить спробу описати, як країни розвивають закляте коло бідності та починають крутити всі чотири колеса прогресу.
Зліт. Історія людства довга, а ера економічного зростання настала тільки недавно. Протягом більшої частини історії людства життя було впроваджено високопродуктивну виробничу техніку. Значна нерівність у доходах дозволила небагатьом перетворювати заощадження у нагромадження капіталу. Економічне зростання почалося. Розрив між ранніми періодами та Промисловою революцією був таким драматичним, що вчені , такі як У. Ростоу, розвинули теорію стадій економічного зростання. Одна зі стадій, виділених Ростоу, називається зліт (за аналогією з літаком, який може злетіти тоді, коли досягне критичної швидкості).
Різні країни мали свій зліт в різний час: Великобританія – на початку XVIII ст., США – близько 1850 р., Японія – в 1910 р., а Мексика – після 1940 р.
Зліт забезпечується "провідними секторами”, такими, як швидкозростаючий експорт або галузь, що забезпечує величезну економію внаслідок зростання масштабів виробництва. Коли ці провідні сектори починають швидко зростати, відбувається процес самопідтримуваного зростання (зльоту). Зростання веде до збільшення прибутків; прибутки реінвестуються; капітал, продуктивність праці і доходи на душу населення різко зростають. Формується продуктивне коло економічного розвитку.
Гіпотеза відсталості. Другий підхід наголошує на міжнародному аспекті розвитку. Як уже зазначилось, бідніші країни мабуть важливі переваги порівняно з піонерами на шляху індустріалізації. Країни, що розвиваються, нині мають змогу черпати капітал, досвід та технологію передових країн. Ця гіпотеза, розвинута Олександром Гершенкроном з Гарварду, твердить, що сама відносна відсталість може допомогти розвитку. Відсталі країни можуть купити сучасне текстильне устаткування, ефективні насоси, чудове насіння, хімічні добрива та медичні препарати. Внаслідок цього вони можуть опиратися на технологію розвинених країн. Країни, що розвиваються, нині можуть зростати швидше, ніж Британія чи країни Західної Європи у 1780 – 1850 роках.
...
РОЗДІЛ 9
Динаміка економічного зростання та технологічні зміни.
Як зазначилось, за минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічному розвитку. У постколоніальний період значно підвищилися темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80 – 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.
Так, за оцінками, наприкінці 80-х – початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП. Проте варто звернути увагу на два принципових моменти. По-перше, така тенденція була пов’язана не тільки з високими темпами зростання країн, які розвиваються, а із вкрай низькими темпами зростання ВНП у розвинутих країнах з ринковою економікою й глибоким спадом у країнах, що переходять до ринкової економіки.
По-друге, за середніми темпами зростання країн, які розвиваються, криється дуже істотна регіональна й групова диференціація .
У 60 – 70-х роках країни Латинської Америки були в числі тих, хто мав високі темпи зростання економіки, а у 80-ті роки тут спостерігалося найменше (у регіональному розрізі) зростання ВНП. Лише на початку 90-х років у регіоні з’явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали стабільнішими , ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше , нижче рівня 1980 р.
Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиріччя і в африканських країнах, у 1981 – 1987 рр. вони становили лише 1,8% на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були , як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980 – 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9% на рік.
Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризуються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки.
Проте й серед азіатських країн спостерігалися різні тенденції економічного розвитку. Країни Західної Азії нафтового буму 70-х років у 80- ті роки відчули серйозні труднощі у зв’язку з падінням цін на енергоносії . У 90-ті роки до них додалися негативні наслідки воєнних дій у Перській затоці. За останні 20 років найбільш динамічним регіоном у світовій економіці є країни Південно-Східної Азії. Вони зуміли досягти у 80-ті не тільки дуже високих середніх темпів зростання ВНП (у середньому більше , ніж 8% на рік), а й забезпечили небувале високе зростання ВНП на душу населення (6–7% на рік ). Така ж тенденція зберігається й у 90-х роках.
Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабільних темпів економічного зростання . На динаміку їхнього ВНП істотно впивають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80- х , початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .
Стійкість зростання визначається не тільки зовнішніми , а й внутрішніми факторами. Тиск традиційного сектора економіки, який функціонує на слабкій технологічній базі, структурні диспропорції та кризи, дезінтеграція національної економіки, вузькість внутрішнього ринку, інші причини (політична нестабільність, стихійні лиха) зумовлюють те, що економічне зростання країн, що розвиваються вкрай нестійке.
Для підвищення темпів зростання економіки велике значення має оптимізація питомої ваги фонду нагромадження у ВНП. Норма нагромадження, тобто питома вага у ВНП тієї вартості, що призначена для підтримки й розширення виробництва, за незмінності інших факторів(НТР, продуктивність праці тощо) визначає параметри економічного зростання.
У країнах-експортерах нафти у зв’язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалася дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона істотно знизилась – не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22 % на початку 70 р. до 28 % у 1990р.

...


РОЗДІЛ 10
Інвестиції капіталу в економіку країн, що розвиваються.
Важко переоцінити роль і значимість зовнішнього фінансування капіталовкладень у країни, що розвиваються, масштаби якого повсюдно зростають. У 1998 році загальна сума фінансових ресурсів, отриманих ними від розвинутих капіталістичних держав, склала 89,7 млрд. доларів. У 60–і роки в середньому по всіх країнах, що розвиваються, зовнішнє фінансування давало 7,4% усіх необхідних для цього ресурсів, а наприкінці 70–х років – уже 11%. У середині 70–х років тільки в найбільших експортерів нафти, таких, як Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Оман, Лівія і деякі інші країни (у 1983 р. їх було всього 16), внутрішні заощадження перевищували капіталовкладення, у більшості ж розвиваються країн ситуація була зворотною.
З іноземним капіталом приходять у країни, що розвиваються, передові техніка і технологія, без яких внутрішні грошові заощадження не можуть бути реалізовані в реальні накопичення. А практика показує, що ці матеріально–речовинні й інтелектуальні елементи накопичення найчастіше не можна придбати на світовому ринку за готівку, а тільки – у формі імпорту капіталу. Тому навіть держави з позитивними сальдо внутрішніх заощаджень широко залучають зовнішні джерела фінансування, включаючи прямі і портфельні інвестиції з розвинутих капіталістичних країн.
Форми залучення іноземних ресурсів для фінансування капіталовкладень у країнах, що розвиваються, різні. У першу чергу це позики більш розвинутих (в основному західних) держав і їх міжнародних економічних організацій, портфельні і прямі інвестиції ТНК, позики на міжнародному ринку позичкового капіталу, комерційні кредити.
Одночасно з припливом капіталу в країнах, що розвиваються, йде великомасштабний вивіз доходів на вкладені в їхню економіку раніше іноземні інвестиції (сюди входить і виплата відсотків по зовнішніх позиках). Здійснюється і вивіз частини основних капітальних ресурсів (повернення раніше узятих позик і кредитів, репатріація приватних інвестицій). Вивіз доходів від іноземних вкладень – пряме відрахування з національного доходу країн, що розвиваються, зокрема, з накопичення капіталістичних укладів. Факти свідчать, що в більшості країн на місці інвестується лише незначна (1/3) частина прибутків від інвестицій ТНК, інші ж суми вивозяться для вкладень в інші, більш прибуткові, з погляду ТНК, райони капіталістичного світу.
Новим явищем в економіці країн, що розвиваються, став вивіз капіталу з них в інші, головним чином у розвинуті капіталістичні країни. Базується він в основному на заощадженні феодальної знаті, вищої бюрократії, торгово-лихварського і великого місцевого підприємництва, а також самої держави. Відтік капіталів зростає в період соціально–політичної нестабільності і збільшення інфляції і зменшується в період економічного пожвавлення в тій чи іншій країні.
Світова периферія бачить у припливі капіталу важливий додатковий засіб нагромадження, розширення виробничого апарату, удосконалювання структури економіки і задоволення невідкладних нестатків. Загальне представлення про імпорт і експорт капіталу представлено в таблиці 1.

Таблиця 4 – Чисте переведення коштів у країни, що розвиваються, (млрд. дол. у середньому в рік).
1983 – 1990 1991 - 1995
Прямі капіталовкладення 1.2 28.2
Середньострокові і довгострокові позики -21.8 5.3
Акціонерний капітал, короткострокові позики, внутрішній відтік -13.1 24.0
Приватні дарунки 4.8 10.1
Офіційні дарунки 12.7 13.5
Офіційні кредити 21.2 18.9
Інвестиційні доходи -15.0 -24.0
Переведення ресурсів (фінансова база) -10.0 76.0
Використання офіційних резервів -8.1 -47.3
Переведення ресурсів (видаткова база) -11.5 28.7

Як видно з таблиці, чистий приплив усіх видів капіталу різко зріс у 90–і роки. При цьому варто мати на увазі, що показники руху капіталу містять у собі не тільки реальне переміщення фондів, але і чисто статистичні явища, зв'язані з врегулюванням зовнішньої заборгованості – переписуванням боргів, переходом державної власності в руки закордонних компаній.
Понад 20% припливу зовнішніх фінансових засобів і майже 80% у країни, що розвиваються, забезпечує економічна допомога. У реальному численні вона збільшилася в 80–ті роки. Географічно допомога усе більше концентрується на Тропічній Африці, зменшилася частка допомоги, наданої країнам Південної Азії в зв'язку зі скороченням надходжень з нафтоекспорту країн Середнього Сходу. У середині 60–х років за рахунок програм допомоги забезпечувалося понад 20% імпорту товарів, на початку 80–х років – 5%, на початку 90–х років – 7% імпорту.
В обстановці гігантської заборгованості країн, що розвиваються, особливо загострення економічних проблем у менш розвинутих країн, допомога зберігає значення одного з інструментів впливу промислово розвинутих капіталістичних країн. Вона виступає однією з найважливіших форм вирішення протиріч, що виникає при експорті часток прямих капіталовкладень, сприяючи створенню умов для їхнього ефективного додатка.
У 70–і роки відбулося різке піднесення країн, що розвиваються, на міжнародних ринках позичкового капіталу як позичальників. Після значного зниження масштабів запозичення в 80–і роки в результаті кризи міжнародної заборгованості в середині 90–х років обсяг притягнутих на міжнародних ринках фондів номінально перевищив рівень початку 80–х років, що складало понад 25% наданих фінансових коштів.
Міжсекторний аналіз впливу припливу капіталу на інвестиції й економічний ріст у країнах, що розвиваються, дає змішану картину. У даному секторі руху капіталу також відбулися важливі інституціональні зміни. Нерівномірність економічного розвитку периферії світового господарства сприяла появі серед країн великих кредиторів, що розвиваються. Такими стали нафтовидобувні країни Перської затоки.
Важливе місце в русі зовнішніх коштів у країни, що розвиваються, належить припливу прямих інвестицій західних країн. Роль прямих капіталовкладень змінювалась. Їхній приплив підсилився з другої половини 80–х років. У 1999 році прямі капіталовкладення складали майже 1/3 частини зовнішніх коштів. В основному вони направляються в кілька країн, що розвиваються середнього рівня розвитку. Десять країн, на котрі приходиться приблизно половина ВВП світу, що розвивається, акумулювали майже 90% усього припливу прямих інвестицій. За останні три десятиліття це положення змінилося мало.

Таблиця 5 – Середньорічний приплив прямих капіталовкладень у країни – найбільші об'єкти доповнення капіталу, млн. дол.
Країна 1970 - 1980 Країна 1981 – 1990 Країна 1991 – 1994
Бразилія 1390 Мексика 2442 КНР 19295
Мексика 743 Сінгапур 2341 Сінгапур 6587
Сінгапур 386 КНР 1885 Аргентина 5558
Малайзия 381 Бразилія 1662 Мексика 5381
Нігерія 219 Тайвань 1467 Малайзия 4634
Єгипет 205 Гонконг 1402 Індонезія 2066
Індонезія 194 Малайзия 1105 Гонконг 1564
Гонконг 162 Єгипет 878 Таїланд 1440
Аргентина 121 Таїланд 734 Бразилія 1399
Алжир 120 Аргентина 700 Нігерія 1228
Частка в загальному припливі в країни, що розвиваються 67.0 71.9 88.2

У плині тривалого часу країни, що розвиваються, виступали тільки в ролі об'єктів експансії ТНК промислово розвинутих капіталістичних країн. Ситуація змінилася в 70–80–і роки. Група країн світу, що розвивається, включилася в експорт підприємницького капіталу, нерідко випереджаючи становлення в них сучасних форм підприємництва.
Інвестиції капіталу в економіку країн, що розвиваються, в останні роки збільшилися. Це зв'язано з вступом цих країн на світовий ринок, у них зосереджені найбільші ринки сировини, а вкладення грошей у розробку і їхнє освоєння дуже вигідно для розвинутих капіталістичних країн. Інвестування робляться в дохідні галузі, такі як нафтовидобувна промисловість, що переробляє, хімічна, газодобувна. Наприклад, найбільші корпорації, такі як Intel, Sony, Panasonic розширюють мережу своїх підприємств по усьому світі, у тому числі й у країнах, що розвиваються. Продукція, зроблена на таких підприємствах на світовому ринку коштує дешевше, хоча і не уступає по якості оригінальним товарам. Інвестиції капіталу несуть у собі багато позитивних елементів для економіки країн, що розвиваються. Інвестиції створюють умови для створення нових робочих місць, що дозволяє поліпшити соціально – економічні умови населення, інвестиції допомагають у розвитку національної економіки, виведенні її на світовий ринок.
І хоча в цілому країни, що розвиваються, є нетто імпортерами капіталу, зворотний його відтік в окремих країнах іноді досягає значних величин. Статистика, що публікується ООН і іншими міжнародними організаціями, на жаль, не дає повних даних про рух капіталу з колишніх колоній і напівколоній. Разом з тим, відповідно до деяких непрямих оцінок, вони складають десятки мільярдів доларів у рік. Переважна їхня частина приходиться на країни експортери - нафти, що у зв'язку з майже 10 – кратним збільшенням світових цін на нафту одержують багатомільйонні доходи, у значній своїй частині експортовані у виді позичкового капіталу, прямих і портфельних вкладень, дарунків і субсидій в інші країни.



Висновок
Економіка не є точною наукою. Все ж вона є більш ніж мистецтво.
Економіка – живий і еволюціонуючий предмет. У кожну епоху вона повинна розгадувати нові загадки і постійно стикатися з необхідністю вибору в суспільній політиці .
Макроекономіка досліджує поведінку економіки в цілому. Вона цікавиться діловими циклами, безробіттям та інфляцією, а також динамікою обсягу національного виробництва і життєвого рівня у довгостроковому періоді.
Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики . До початку нашого століття держави мали недостатньо знань, як боротися з періодичними кризами. Проте революційна теорія Джона Майнарда Кейнса допомогла визначити ті сили, що спричиняють економічні коливання, та розробити підхід до контролю за негативними явищами у діловому циклі. Завдяки Кейнсу та його послідовникам ми знаємо, що своїм вибором макроекономічної політики, - що безпосередньо впливає на пропозицію грошей, податки чи урядові видатки, - країна може уповільнити або прискорити економічне зростання, підвищити темп інфляції чи сповільнити зростання цін , спричинити торговельний дефіцит чи активне сальдо зовнішньої торгівлі. Аналізуючи макроекономіку, ми завжди враховуємо декілька ключових макроекономічних змінних ,- найважливіші з яких – це валовий національний продукт (ВНП), норма безробіття, інфляція та чистий експорт. Це основні показники, за якими ми робимо висновок про економічний розвиток.
Ми розглянули, країни які мають поєднувати працю, капітал і технологію для швидкого зростання . Проте ця вимога швидкого зростання не завжди є реальною.
Чому одні країни розвиваються або біжать швидше від інших?
Чи бідні країни будь-коли вийдуть на дорогу швидкого економічного розвитку ?
Ключ до розвитку лежить у чотирьох фундаментальних факторах : людських ресурсах, нагромадженні капіталу (внутрішнього чи імпортованого) , природних ресурсах та технології, які показано у тексті, а саме , як їх використано.
В тексті показано риси країн, що розвиваються, їхнє життя з низьким доходом. Розглянуто населення : смертність і народжуваність, як Томас Мальтус зумів показати зміни в народонаселенні.
Країни, що розвиваються є вже й не такі бідні, як нам здається. В них є природні ресурси, народ. Тільки потрібна підтримка багатших країн, направлення на той шлях , який приведе до збагачення. У багатьох країнах , що розвиваються, єдиною настійною проблемою є надто малі заощадження. Зокрема, у найбідніших регіонах дуже необхідне поточне споживання конкурує з інвестиціями за обмежені ресурси. Результатом є надто малі інвестиції у продуктивний капітал, такий необхідний для швидкого економічного прогресу. Отож, варто звернути увагу на цю проблему . Вирішити всі питання, пов’язані з нею. Вихід завжди є, сподівання на краще.
Країни, що розвиваються використовують багато напрямків для свого розвитку. Одним із таких є націоналізація іноземної валюти. Стратегічним напрямком ліквідації економічної відсталості країн світової периферії стала індустріалізація економіки, насамперед прискорений розвиток переробної промисловості з метою забезпечити умови розширеного відтворення на національній основі. Особливе значення в системі економічної політики країн, що розвиваються , має регіональне співробітництво між ними. На Американському континенті країни, що розвиваються, створили такі інтеграційні об’єднання, як Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), Амазонський пакт та Ла-Платська група. На Близькому Сході – Арабський спільний ринок (АрСР), Ліга арабських держав. В Африці – Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), Зона преференційної торгівлі Східної та Південної Африки (ПАТ) тощо.
Як ми бачимо робляться все для покращення розвитку країн, що розвиваються.

Список літератури

1. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения.—М., Фінанси і статистика, 1999.
2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі.—К., Основи, 1996.
3. Григорьев Ю.А. Практика внешнеэкономической деятельности.—М., Паимс, 1993.
4. Дэниелс Дж.Д. Международный бизнес.—М., 1994.
5. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс.—М., Республика, 1992.
6. Мухопад В.И. Сквозь барьеры протекционизма.—М., Мысль, 1988.
7. Основы внешнеэкономических знаний.—М., Междунар. отношения, 1990.
8. Портер М. Международная конкуренция.—М., Юнити, 1993.
9. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. – 1993. – № 3. – С.75-82.
10. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.—М., Инфра-М, 1998.
11. Шреплер Х.-А. Международные организации: Справочник.—М., Междунар. отношения, 1995.


Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Швидке замовлення
Тема:
E-mail *:
Тел.:

Форма входу
Логін:
Пароль:
Поділитись з друзями
Приклади наших робіт
Callback Callback
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Публікації
Календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Заказать диплом | Заказать курсовую | Заказать диссертацию | Заказать контрольную | Заказать отчет
 
 
Created by QuotiK and Belfegor
"Global Information Corporation"
© 1998-2017 All rights protected