Замовити сьогодні, Середа 22 Листопад 2017, диплом курсову роботу дисертацію реферат контрольну звіт Диплом. Дипломи на замовлення. Заказ дипломной работы.
Подаруйте свій час близьким. Все інше зробимо ми!
Перший оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Другий оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Третій оператор
телефон 066 196-78-74 Vodafone
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Головна Англійська версія сайту Російська версія сайту | Карта сайту | Favorites Favorites | RSS RSS Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Увійти на сайт
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Що для Вас найголовніше? (основний фактор вибору виконавця)
Всього відповідей: 479
Статистика

On-line всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Всього зареєстровано Всього зареєстровано: 2093
Нових за місяць Нових за місяць: 30
Нових за тиждень Нових за тиждень: 7
Нових сьогодні Нових сьогодні: 0

З них
Виконавців Виконавців: 756
Працівників агентства Працівників агентства: 4
Партнерів Партнерів: 6
Перевірених юзерів Перевірених юзерів: 214
Звичайних юзерів Звичайних юзерів: 1110

З них
Чоловіків Чоловіків: 1287
Жінок Жінок: 806

Форум виконавців

Головна » Каталог робіт » 2013 » Липень » 2 » Трипільська і Східнослов’янська культура в історії України
12:36
Трипільська і Східнослов’янська культура в історії України
Категорія: Історія | Предмет: Історія України | Вартість: 0,00 грн. | Сторінок: 8 | Переглядів: 971 | Додав: Наташа | Теги: скіфи, історія, історія України, трипільська культура | Рейтинг: 0.0/0
Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою,
блискучою культурою хліборобів.
Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В.
Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва «Трипільська
культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її
поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від
Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.
На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р.
Х„ утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілким виразні риси.
Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної
форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Сгіни дерев'яні, обмащені з обох боків
глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді
обпаленою. Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували
розписані.
Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних
глиною, де вакувало лісу — з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині — з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепі, наприклад, переважали
чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Крім багатьох
селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних модулів, так званих «хаток»
(Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали
всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх
самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у
селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки».
Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм
значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою.
Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її
походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав,
що вона давніша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючи до Еллади, вона,
мовляв, підсилила основи Егейської культури.
Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно
Трипільська культура не молоддю від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше
ми заглиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється виток,
які сполучають цю культуру з культурою Еллади. будівлі типу мегафона тут і там, культ
матері й мужа-пастуха» керамічних форм, літологій, пластичних і орнаментальних
мотивів — пояснюють їх генетичні зв'язки».
На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі
виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитньою
людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати,
комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дерево різьбі, вишивках, писанках — дуже
багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською
вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які
виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині,
наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хата (рівнобіжне до
покладеного в стінах дерева з горизотальними мурами, що сягає, очевидно, до дуже
давніх часів).
Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з
певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях. Так,
на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в
Галичині утворилася «над бузька» культура, на Закарпатті — носії «буківської» культури
тощо, в над чорноморських степах — «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю
ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з'явилися носії
«лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою. Ця
культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Європою:
Моравією, Угорщиною, Німеччиною.
Добу неоліту 1, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з
українським народом. В. М. Щербаківський писав, що жадного переселення слов'ян не
було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України
починається з палеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою
етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу.
Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та
епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях
нашого народу.»
З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін,
мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія.
Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої
ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього
неоліту.

Кімерійці
На цю добу припадає поява на Україні того першого народу, ім'я якого збережено
історією. Це кімерійці, яких описав у V ст. Геродот.
Земля кімерійців лежала від Карпат та гирл Дунаю до Кубані. Хронологічно
культура кімерійців датується 1500 до 700 р. до Р. X. Кімерійці мали укріплені городища
(Немирово, Волковці, Пастирське, Мотронівку, Хмільне та інші). Вони ховали небіжчиків
і мали некрополі (с. Волоське на Запоріжжі). У них були складні ритуальні обряди.
Збереглися стели — статуї із зображенням людей (с. Волковці біля Кам'янця-
Подільського, с. Білогрудівка б. Умані, Білозерка на Херсонщині).
Кімерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи
та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Вони були першим народом, який мав царів,
їхні царі були племінними ватажками (могила царя біля с. М. Лепетиха, Херсонщина).
Вони мали культурні зв'язки з Кавказом, Закавказзям, Малою Азією, Шлезьком,
Гальштадтом. Геродот писав, що кімерійці прийшли з Азії. Сучасні археологи доводять
інше. Дослідник Вілогрудівської культури П. П. Курінний вважає, що з Азії могли
прийти вони, а з середньої Наддніпрянщини, їхня культура продовження Трипільської,
пристосованої до умов табунного скотарства. Перехід частини осілого населення до
табунного скотарства штовхав їх на південь, зокрема із Запоріжжя.
Скіфи
Так навівали греки племена, які жили на території України, на північ від грецьких
колоній. Скіфи у VIII ст. підкорили інші племена, що левіте жили на Україні.
Під назвою скіфів розуміють усе населення України. Геродот був в Ольвії, бачив
там скіфів і писав, що скіфи прийшли з Азії і вигнали кімерійців. Якби це було так, ми
мали б на Україні від VII ст. нову культуру, яка знищила б культуру народів -
попередників. Насправді того не було. Культура часів скіфських в основному залишилася
кімерійською. Відбувається не боротьба народів, а диференціація суспільства,
утворюються казкові багатства родів табунників і струнка система патріархального
династичного права. Виділяються могутні, багаті царі."
Скіфи поділяються на чотири племена. Над р. Богом жили скіфи-скотарі, між
Богом та Дніпром — скіфи-хлібороби, на південь від них — скіфи-кочовики, між Дніпром
та Доном — скіфи царські, Скіфи-скотарі випасали худобу, перекочовували зі своїми
стадами з місця на місце, в залежності від пасовиськ. Скіфи-хлібороби жили осіло, сіяли
пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, цибулю, часник. Продукти скотарського та
хліборобського господарства вони продавали грецьким колоніям,
Крім сіл, відомі скіфські міста-городища, оточені валами. Деякі з них, як от
Мотронинське, Пастирське, Немирівське, Більське, відомі з часів кімерійців, були
великих розмірів, їх оточували вали та глибокі рови.
У скіфів було широко розвинене гончарство: вони виробляли прекрасний
різноманітний посуд, за зразками грецького. Мали простий глиняний посуд, часто
величезного розміру, високий, стрункий, так звані «амфори» — в них зберігали воду,
зерно. Був також прекрасний різноманітної форми посуд, прикрашений, за зразком
грецького, сценами з грецького побуту, міфології, вкритий блискучою поливою.
Скіфський посуд, подібно до грецького, виробляли вже на гончарному колі. В ті часи
греки виробляли також і металеві речі: залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для
луків, переважно трикутної форми.
Скіфи підтримували торговельні зносини з грецькими колоніями, постачали їм
продукти свого господарства і діставали від греків вино, посуд, прикраси, зброю. Таким
чином, до скіфських степів потрапляли високомистецькі вироби грецької індустрії, вироби з золота, срібла. В них можна відзначити дві групи: одні з них прикрашені сценами з грецького побуту, міфології, другі — сценами з побуту скіфів, безперечно зроблені для скіфів. Завдяки цим пам'яткам ми можемо яскраво уявити зовнішність, одяг, побут скіфів. Серед таких виробів треба згадати мистецькі вази, знайдені в Куль-Обському та
Чортомлицькому курганах, у кургані Солоха та інших. Чоловіки носили короткі каптани,
підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні чоботи, шапки з
повсті. Жінки носили довгі сукні з поясами, на головах гостроверхі шапки з довгими
покривалами.
Скіфи мали антропоморфні вірування, в яких поєднали старі вірування
хліборобської трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливами
грецької міфології.
Скіфи вірили в поза гробове життя. Своїх мерців вони ховали в могилах, при
бідних клали горщик з їжею, злиденний інвентар, кам'яні речі. Багатих ховали у глибоких
могилах у формі будинку, над ними насипали високі кургани та одягали їх у розкішний
одяг, з золотими оздобами, клали коштовну зброю, посуд. Забивали й ховали разом з
мерцем жінку, коней.
Осередком, серцем царської Скіфії був басейн р. Конки, де лежало місто Геррас.
Взагалі по берегах Дніпра було надзвичайно багато могил. У 80-х роках XIX ст. Д. 1.
Самоквасов нараховував до 500 могил, що стояли купами й поодинці, і всі вони, як писав
М. І. Ростовцев, являли собою цілість.
Завдяки цим могилам ми маємо найкращі пам'ятки скіфської доби, в якій грецька
культура об'єдналася з місцевою та східними впливами. Проф. П. П. Курінний робить такі
важливі висновки щодо скіфської культури:
Поховання скіфів, скорчене під курганами, має аналогію з похованням трипільців
та кімерійців під курганами, а видатних осіб скіфи палили на вогні (с. Веремія та
Щербанівка — трипільських часів, Білотрудівка — кімерійських). Обидва обряди
переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та
Чернігівщині.
Скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного
звіриного стилю і передають її через антос слов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха
Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо.
Скіфи користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавий
«слов'янський» горщик, оздоблений «гребінцевим» орнаментом. Початок його — ямково-гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кімерійській, скіфській та
анто-слов'янській культурі і е національною формою посуду. Ще виразніше традиційний
зв'язок дає наша хата з її піччю. Від Скіфії маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи,
шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо.
Сармати
Сучасна аркволоня значно зменшує значення сарматських племен на Україні, хоч
у 1-11 ст. нашої ери вони на деякий час підкорення частину скіфів. Нової культури вони не
створили, а прийняли скіфську. В IV ст. вони зруйнували Ольвію і пройшли до Дунаю.
Чужоземні письменники переносили ім'я сарматів на скіфів, а Птоломей називав нею
Скіфію «Сарматією».
Східні слов'яни
Слов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи.
Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала
північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст.
вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі
угро-фінів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали р. Ельби
у Північній Німеччині. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани,
куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого зберігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території.
Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок
на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас і розпорошувалися.
Дослідження визначного російського вченого Олексія Шахматова доводять, що на
початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніший родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки — анти)
були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу.
Протягом VII та VIII ст.. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони
налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — на
півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за одну-дві милі одне від одного і налічували від 4 до
70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані ЗО—40 миль.
У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали
ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не
мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на
чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився клас
племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні
слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз
і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах,
вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки.
Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під
час миру.
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх
купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також
рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці
VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів,
котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському
узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі
та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Швидке замовлення
Тема:
E-mail *:
Тел.:

Форма входу
Логін:
Пароль:
Поділитись з друзями
Приклади наших робіт
Callback Callback
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Публікації
Календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Заказать диплом | Заказать курсовую | Заказать диссертацию | Заказать контрольную | Заказать отчет
 
 
Created by QuotiK and Belfegor
"Global Information Corporation"
© 1998-2017 All rights protected