Замовити сьогодні, П'ятниця 24 Листопад 2017, диплом курсову роботу дисертацію реферат контрольну звіт Диплом. Дипломи на замовлення. Заказ дипломной работы.
Тільки ми офіційно працюємо з 1995 року
Перший оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Другий оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Третій оператор
телефон 066 196-78-74 Vodafone
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Головна Англійська версія сайту Російська версія сайту | Карта сайту | Favorites Favorites | RSS RSS Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Увійти на сайт
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Який у Вас оператор мобільного зв'язку?
Всього відповідей: 305
Статистика

On-line всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Всього зареєстровано Всього зареєстровано: 2096
Нових за місяць Нових за місяць: 28
Нових за тиждень Нових за тиждень: 6
Нових сьогодні Нових сьогодні: 0

З них
Виконавців Виконавців: 756
Працівників агентства Працівників агентства: 4
Партнерів Партнерів: 6
Перевірених юзерів Перевірених юзерів: 214
Звичайних юзерів Звичайних юзерів: 1113

З них
Чоловіків Чоловіків: 1290
Жінок Жінок: 806

Форум виконавців

Головна » Каталог робіт » 2013 » Вересень » 6 » Види тлумачень норм права
10:21
Види тлумачень норм права
Категорія: Юридичні науки | Предмет: | Вартість: 150 грн. | Сторінок: 29 | Переглядів: 1438 | Додав: Irina_86 | Рейтинг: 0.0/0
ВСТУП
Актуальність дослідження: з часу здобуття незалежності перед Україною постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої і правової держави, яка має посісти належне місце в світовому соціумі. У перші роки незалежності було ухвалено чимало нормативних актів, спрямованих на встановлення нових відносин у суспільстві. Недосконалість правової надбудови українського суспільства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять проблему тлумачення норм права на якісно новий рівень. Саме використання тлумачення, його методологій й принципів дозволяє адекватно усвідомлювати зміст правових норм, забезпечує їх ефективну реалізацію, зміцнює законність, стає своєрідним містком до впровадження нової правової системи, культури у суспільстві та побудові правової держави. Отже актуалізація місця і ролі тлумачення в правовій дійсності його поширення на всі правовідносини, що виникають у державі вимагають ретельного комплексного дослідження цього явища, надання йому змістовного наукового аналізу.
Значущість проблеми тлумачення норм права за сучасних умов підвищується додатковими підставами зовнішнього і внутрішнього характеру. Неймовірно малою здається кількість у системі сучасного законодавства систематизованих нормативно-правових актів. Це свідчить про суттєву деструктивність та неузгодженість законодавства України. Структурна недовершеність законодавства підсилюється якісними недоліками української правової системи. У першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Реалізація норм права більш ускладнюється низьким рівнем правової культури і правовим нігілізмом українського суспільства.
Об’єкт дослідження: визначити місце тлумачення норм права в правовій діяльності і регулюванні суспільних відносин полягає в глибокому розумінні змісту норм права та його обґрунтованому аналізі.
Предмет дослідження: тлумачення права як визначений вид юридичної діяльності в сучасних умовах розвитку.
Мета дослідження : полягає в визначені місця тлумачення норм права в правовій діяльності, його значення, особливості та специфіки у сучасних умовах.
Завдання дослідження:
- визначити поняття тлумачення норм права як виду юридичної діяльності;
- розглянути місце тлумачення права в правовій діяльності;
- дослідити специфіку видів тлумачення норм права;
- обґрунтувати тлумачення норм права в Україні.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА ЯК ВИД ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Науковий аналіз тлумачення норми права

Серед різних видів юридичної діяльності тлумачення права має, безсумнівно, ключове значення. Це обумовлене тим, що необхідність у тлумаченні права виникає як при створенні нових норм права, так і при практичному застосуванні вже діючих правових норм. Від правильності тлумачення права прямо залежить якість правотворчих та правозастосовчих рішень. Як переконливо свідчить правотворча та правозастосовча практика, значна частина помилок, що допускається в ході правотворчості і правозастосування, зв’язана саме з невірним тлумаченням діючого права і його окремих норм. Тому вкрай важливо, щоб особи, які здійснюють правотворчість і правозастосування, повною мірою усвідомлювали важливу роль тлумачення права і володіти сучасною технологією здійснення цієї дії.
Значення правильного тлумачення права особливо збільшується зараз, коли юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як настанови держави й у юридичній літературі, все більш наполегливо пропагується думка про необхідність розрізнення “правових” і “не правових” законів, про доцільність закріплення в законодавчих актах різноманітних механізмів, які дозволяють блокувати дію “застарілих”, “несправедливих”, “абсурдних” законів. Такі механізми вже передбачений нашим законодавством. Воно, зокрема, установлює пряму дію Конституції України, передбачає втрату юридичної чинності актів за рішенням органів судової влади. У цих умовах тлумачення права стає дуже ефективним інструментом, що допомагає проводити чітку грань між “правовими” і “не правовими” законами і приймати завдяки цьому правильні правотворчі та правозастосовчі рішення.
На жаль, незважаючи на велику наукову і практичну значимість теми тлумачення права, вона дотепер не одержала висвітлення в юридичній літературі. Правда, дана проблематика зачіпається (як правило, у дуже короткому, усіченому вигляді) у навчальних виданнях по теорії права. Спеціальні ж дослідження питань тлумачення права дуже насичені. Причому найчастіше вони носять академічний характер, а тому мало що можуть дати юридичній практиці. Не зайвим буде помітити і те, що ці дослідження стали зараз бібліографічною рідкістю, а значить фактично можуть бути доступні тільки самому вузькому колу фахівців, а не тим, хто навчається юридичної професії і безпосередньо на практиці займається тлумаченням права. З цих причин здійснюючі правотворчість і правозастосування особи керуються не стільки науково обґрунтованою методикою тлумачення права, скільки звичайним здоровим глуздом, що звичайно ж робить негативний вплив як на правотворчість, так і на правозастосування. Тому існує необхідність у докладній науковій розробці теми тлумачення права, у створенні добре продуманої методики тлумачення права, що враховує сучасні правові реалії.
Варто звернути увагу на те, що слабкий інтерес дослідників до теми тлумачення права обумовлений дуже розповсюдженими в юридичній науці і практиці оманами, зв’язаними з тлумаченням права. Одна з них, на яку вказував російський юрист Є.В. Васьковський [1], полягає в тому, що для правильного тлумачення права нібито досить одного звичайного здорового глузду. Досить послідовно відстоював таку ж позицію представник історичної школи права Г. Пухта. По його твердженню, “від крайностей повинні охороняти юриста здоровий юридичний такт і глузд; зовнішні ж правила корисні тільки слабким головам, рятуючи їх від самостійного мислення, але таким особам краще зовсім не братися за тлумачення”[2, с. 45].
Наступна омана, яку проповідував відомий російський юрист Н.С. Таганцев [3, с. 54], полягає в тому, що тлумачення має значення тільки у випадку недосконалості закону. Гарний же закон, відповідно до цього судження, тлумачення не потребує. Таким чином, у тлумаченні права бачиться лише спосіб подолання помилок законодавця, з чим навряд чи можна погодитися.
Прихильники поглядів такого роду стверджують, що юристу зовсім необов’язково знати теорію тлумачення права, освоювати вироблені нею прийоми і правила інтерпретації юридичних текстів. Звідси і дуже прохолодне відношення багатьох юристів-практиків до теоретичних пошуків у даній області, що у свою чергу, не могло не підривати бажання юристів-вчених досліджувати проблему тлумачення права.
Тим часом, як переконливо підтверджує правозастосовча практика, одного лише здорового глузду виявляється явно недостатньо для правильного тлумачення права. Потрібні ще й великі знання й уміння в даній області. Не вододіючий ними юрист (навіть той, який має великий практичний досвід тлумачення права) не застрахований від помилок у ході інтерпретації правових документів.
Що ж стосується про те, що грамотний складений текст правового акта не вимагає свого тлумачення, то справа обстоїть саме навпаки: чим досконаліша мова права, як справедливо затверджував Н.С. Таганцев, тим “більше значення для правильності його застосування наукові прийоми тлумачення законів” [4, с. 66].
У світлі сказаного стає більш очевидним, що проблеми тлумачення права мають потребу в наукових дослідженнях. Причому важливість рішення теоретичних проблем тлумачення права в українській юридичній науці особливо чітко видна зараз, коли правозастосовча практика зштовхнулася з цілою низкою питань, на які поки немає ясних і чітких відповідей. Це такі проблеми, як, зокрема, проблема виконання роз’яснень Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України із питань судової практики, у випадках, коли останні виходять за межі своїх повноважень і, власне кажучи, створюють у ході тлумачення права нові норми права, проблема юридичної природи актів тлумачення Конституції України і інших законів Конституційним Судом України. Знайти відповіді на ці інші подібні питання без проведення відповідних досліджень в області тлумачення права просто неможлива.
Характеризуючи тлумачення права як вид юридичної діяльності, не можна не сказати про те, що власне, позначає собою термін “тлумачення права”.
Почнемо розкривати зміст цього терміну з констатації тог, що слово “тлумачення” – і насамперед загальновживане слово, що входить у сучасну літературну мову і використовується в повсякденній мові. Разом з тим воно позначає і визначене наукове поняття.
Щоб зрозуміти значення слова “тлумачення” у мові юриспруденції потрібно спочатку усвідомити його зміст як наукового поняття взагалі.
Як науковий термін слово “тлумачення” означає процес сприйняття людиною предметів матеріального світу і духовних об’єктів (законів природи і суспільного розвитку, продуктів творчої діяльності, об’єктів письмової мови та ін.).
У правознавстві використання слова “тлумачення” зв’язано із встановленням змісту текстів індивідуальних і нормативних юридичних документів.
Тлумачення індивідуальних документів залишається за межами даного дослідження. Тому обмежимося розглядом поняття тлумачення юридичних документів, тобто тлумачення права. У рамках розуміння тлумачення права як установлення змісту нормативних юридичних актів існують різні представлення про те, що ж конкретно охоплює собою даний термін. Зробимо огляд точок зору про значення терміна “тлумачення права” у юридичній науці. За твердженням А.Ф Черданцева, тлумачення – це “визначений розумовий процес спрямований на встановлення змісту норм права” і “результат визначеного розумового процесу, виражений у сукупності суджень (граматичних пропозицій), у яких розкривається зміст тлумачних норм”[5]. Таким чином, А.Ф. Черданцев виходить з того, що термін “тлумачення права” позначає два хоч і взаємозалежних, але все-таки різні поняття.
Іншої позиції дотримується С.С. Алексєєв. На його думку, “тлумачення (інтерпретація) – це не саме пізнання, а діяльність по встановленню змісту нормативних приписів”[6, с.65]. Причому ця діяльність, як вважає С.С. Алексєєв, охоплює собою і з’ясування, і роз’яснення змісту нормативних приписів.
Розуміючи, як і С.С. Алексєєв тлумачення права як діяльність по з’ясуванню і роз’ясненню змісту правової норми, С.А. Комарів разом з тим спеціально виділяє ще одне значення цього терміна. Він пише, що “тлумачення також називається інтерпретація, тобто з’ясування співвідношення обсягу правової норми, яка тлумачиться з обсягом (буквальним значенням) її тексту”[7, с. 43].
Деякі автори, зокрема А.С. Піголкин, вказуючи на два аспекти тлумачення правових норм, своєрідно розуміють перший з них. В А.С. Піголкіна перший аспект тлумачення являє собою “з’ясування змісту норм і його пояснення”[8, с. 98]. Для нього це “необхідний підготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи, для проведення кодифікаційних робіт, для видання актів – роз’яснення норм права”[9, с.76] другий же аспект тлумачення полягає, за твердженням А.С. Піголкіна, у роз’ясненні змісту правової норми. Це вже діяльність визначених органів і посадових осіб, що має самостійне і спеціальне значення. Результати такої діяльності, як вважає А.С. Піголкін, повинні бути певним чином зафіксовані [10, с. 98].
Отже, термін “тлумачення права” трактується в літературі як багатозначний термін. При цьому різні автори позначають ним неоднакові явища, що створює труднощі при здійсненні тлумачення права на практиці. Тому існує нагальна потреба в подоланні розбіжностей по проблемі поняття тлумачення права і виробленню чітких уявлень про те, що ж практикуючий юрист повинен розуміти під тлумаченням права.
Вважається, що тлумачення права – це визначений вид юридичної діяльності, зв’язаний з реалізацією правових розпоряджень (обов’язків етап реалізації права в цілому і його застосування зокрема). Без тлумачення права неможлива глибоко усвідомлена реалізація правових норм. Зрозуміло, що в ході тлумачення відбувається визначені розумові операції. Однак пізнання норм права вході їхнього тлумачення не є єдиною метою. Інтерпретатор, як правило, проникає в суть правових розпоряджень винятково з метою їхнього практичного застосування зараз чи у майбутньому ним самим чи іншою особою. Тому все-таки тлумачення права це не просто пізнання, а як справедливо затверджує С.С. Алексєєв, саме діяльність, що складає діяльність, що складає необхідний етап реалізації права.
Як вид юридичної діяльності тлумачення завжди має два аспекти – і з’ясування і роз’яснення норми права. І от чому будь-який суб’єкт реалізації права ніколи не обмежується тільки з’ясуванням змісту правових норм. Він у тій чи іншій формі обов’язкового доводить їхній зміст до інших осіб. Так, укладаючись який-небудь договір, суб’єкт права так чи інакше завжди доводить до відома контрагента своє розуміння відповідних норм права. Державний же орган, приймаючи правозастосовче рішення, роз’ясняє зміст використання норм права у своєму рішенні. Тому навряд чи буде правильним бачити в роз’ясненні правових розпоряджень якийсь факультативний етап тлумачення права. Дане судження не може похитнути і той факт, що іноді далі, ніж з’ясування змісту правових приписів справа не доходить. У подібних випадках процес тлумачення виявляється незавершеним, оскільки суб’єкти тлумачення не виразив своє бачення тих чи інших правових розпоряджень зовні. Це однак не говорить про факультативність стадії роз’яснення права. Адже припинення кримінальної справи по яких-небудь обставинах до розгляду його в суді не означає, що судовий розгляд є факультативною стадією карного процесу. До неї просто не доходить справа. Точно так і реалізація права, по суті справи, завжди припускає і з’ясування, і роз’яснення реалізованих правових приписів. Що ж стосується міркувань А.С. Піголкіна про те, що в рамках етапу тлумачення крім власне з’ясування варто ще розрізняти і пояснення норми права, то навряд чи це виправдано, оскільки така дія при тлумаченні права не відбувається. Не можна погодитися і з думкою С.А. Комарова, що одним зі значень терміна “тлумачення права” є з’ясування співвідношення обсягу норми права яка тлумачиться з буквальним значенням її тексту. Тлумачення правової норми по обсягу, - це один з аспектів з’ясування норми права, а не якийсь її самостійний етап.
Підводячи підсумок всьому сказаному про поняття тлумачення права, сформулюємо його визначення. Тлумачення права – це визначений вид юридичної діяльності, що є обов’язковим етапом реалізації права, спрямований на з’ясування змісту підмета реалізації правового розпорядження, а також роз’яснення його змісту.

1.2. Місце тлумачення права в правовій діяльності

Дати загальну характеристику якої-небудь діяльності значить відповісти на наступні запитання:
1. На що спрямована розглянута діяльність?
2. Чим вона викликана?
3. Що складає специфіку цієї діяльності?
Відповідаючи на перше запитання стосовно тлумачення права, варто сказати, що кінцева мета тлумачення правового припису – це встановлення його істинного змісту, тобто виявлення того, що сказав законодавець у тексті нормативного акту, у якому міститься тлумачувана норма права, чи можлива застосувати її до тих чи інших осіб та припис, що витлумачується ним, і на основі цього вирішити питання про можливість його реалізації у визначеному випадку.
Що стосується необхідності тлумачення права, то дана діяльність обумовлена багатьма важливими причинами.
По-перше, вона викликана тим, що мова права є особливою мовою. З його допомогою формулюється загальні правила поведінки, які завжди абстрактні по своєму змісту. Відповідно всі норми права мають загальний і абстрактний характер. Їхня дія поширюється на всі випадки, коли виникають ситуації, на які дані норми розраховані. Однак передбачити в нормі права всі можливі життєві випадки не реально. Конкретний випадок завжди індивідуальний. У ньому неминуче присутні обставини, які безпосередньо нормою права не передбачені. Більш того, прагнути до максимального наближення норми права до можливих життєвих ситуацій і не потрібно. У цьому і полягає специфіка мови права. Суб’єктами реалізації права дається можливість самим вирішити питання про те, при наявності яких конкретних життєвих обставин можуть діяти ті чи інші норми права. Наближення ж змісту правової норми до конкретних життєвих випадків саме і досягається в процесі її тлумачення.
По-друге, необхідність тлумачення права зв’язана з тим, що формулюючи правила поведінки, суб’єкт правотворчості використовує різноманітні засоби юридичної техніки. Зрозуміти зміст правових приписів у цих умовах знов-таки неможливо без їхнього тлумачення.
По-третє, потреба в тлумаченні права обумовлена також тим, що право має таку властивість як системність, а значить норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано один від одного, а спільно. Тому правильно реалізувати будь-яку норму права не можна поза її зв’язком з іншими правовими нормами. Виявлення ж цього зв’язку можливо тільки в ході тлумачення права.
По-четверте, тлумачити право необхідне ще і тому нормативних актів нерідко зустрічаються неточності, протиріччя й інші правотворчі помилки які неможливо без тлумачення.
Таким чином, судження про необхідність тлумачення права спирається на дуже вагомі аргументи. Причому дана діяльність викликана не тільки суб’єктивними, але й об’єктивними причинами. Тому удосконалення законодавства, усунення правотворчих помилок не спричиняє втрату ролі тлумачення права в процесі його реалізації. Більш того, чим досконаліше діюче законодавство, тим більше вдумливим повинне бути тлумачення його розпоряджень. Адже закон завжди має дуже високий ступінь абстрактності закріплених у ньому правил поведінки.
Ну а тепер про особливості тлумачення права як специфічної діяльності.
Однією з її особливостей є те, що здійснюване в ході тлумачення пізнання норм права не є єдиною метою. Пізнання норм права здійснюється винятково для того, щоб застосовувати правові норми до конкретних життєвих ситуацій. Таким чином, пізнання правових норм виробляється не заради їхнього пізнання, а для їхнього застосування. Звідси і коло тих задач, що зважуються в ході тлумачення.
Інша особливість тлумачення права полягає в тому, що інтерпретатор має справу зі своєрідним об’єктом свого дослідження. У тексті, який тлумачиться міститься думка законодавця, яку потрібно правильно розуміти.
Нарешті, ще одна важлива особливість тлумачення права полягає в тому, що воно тне може здійснюватися довільно у визначених рамках, обкреслених законом. Правда чинними законодавством правова регламентація тлумачення права здійснюється недостатньо повно. Однак це ненормально, а значить процедура тлумачення повинна бути регламентована більш ретельно. Необхідність цього важлива тим, що внаслідок вкрай важливо, щоб законом були встановлені такі рамки тлумачення, які б у максимально запобігати можливості неправильного тлумачення правових норм.

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

2.1. Тлумачення норм права за суб’єктами і об’ємом їх змісту.

Вирішальним моментом визначені видів тлумачення норм права є суб’єкт – особа чи орган, який дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення права є органи законодавчої та виконавчої влади, судові та прокурорські органи, юридичні та фізичні особи. На значення такого тлумачення, його юридична обов’язковість та компетентність неоднакові. В залежності від суб’єктів тлумачення має ріні юридичні наслідки.
За суб’єктами і юридичними наслідками розрізняють:
Офіційне –роз’яснення змісту і цілей правових норм, сформулювало у спеціальному акті уповноваженого органу у межах його компетенції, и маючи юридичну обов’язкову силу для всіх, хто застосовує роз’яснюючи норми. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений тільки Конституційний Суд України. Його тлумачення загальнообов’язкове, легальне (узаконено).
Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників.
Неофіційне – роз’яснення змісту і цілей правових норм права, які виходять від особи, що не мають на це повноважень, і тому не мають юридичної обов’язкової сили. Наприклад, тлумачення статті закону професором права надається допомога юридичній практиці і здатні впливати на офіційне тлумачення. Однак воно не обов’язкове, не легальне.
Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитета особи інтерпретатора, формує ту інтелектуальну вольову і моральне юридичне середовище, з якого правозастосувачі і інші заінтересовані особи які черпають свої представлення про законність і справедливість юридичної справи.
Неофіційне тлумачення властиве усьому суспільству.
Офіційне тлумачення (за сферою діяльності) поділяється на:
Нормативне - офіційне роз’яснення, яке невід’ємно від правової норми, яке поширюється на широке коло суспільних відносин – на необмежену кількість випадків, передбачених тлумачною нормою.
Казуальне (індивідуальне) – ( казус - випадок) – офіційне роз’яснення, обов’язкове тільки для окремих випадків та осіб, по відношення до яких воно проводиться, має місце там, де у процесі право використання ставиться за мету – роз’яснити норму, щоб правильно вирішити справу.
Сфера дії тлумачної норми знаходиться в залежності від правомочній суб’єктів тлумачення.
Нормативне в свою чергу поділяється на:
Аутентичне – зміст тлумачної норми тим органом, який її встановив, тобто автором норми. Суб’єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило роз’ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має право офіційного тлумачення нею ж прийнятих законів. У відповідності зі статтею 147 Конституції України нормативне тлумачення Конституції і законів України здійснюється Конституційним Судом України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз’ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, що нею видані.
Легальне (делеговане) – обов’язкове тлумачення норми здійснюється органом, який дану норму встановив, але уповноважені законом чи за дорученням її тлумачити постійно чи одноразово. Правом такого тлумачення володіє Конституційний Суд, Верховний Суд, вищий Господарський Суд України. Наприклад, Роз’яснення Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про підприємництво””. Таке тлумачення обов’язкове для суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію органа, який надає тлумачення.
Казуальне(індивідуальне) поділяється на:
Судове – здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ й знаходить своє відображення у вироках або рішеннях по цих справах.
Адміністративне – здійснюється міністерствами, відомствами, міською державною адміністрацією; що містить вказівки відповідних органів як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.
Неофіційне тлумачення поділяється на:
1. Професійно-правове – тлумачення норм, яке основане на професійних знаннях у сфері права. Воно може бути двох видів:
• Доктринальне – тлумачення вченими вузів, науково-дослідницькими закладах (розроблення правових концепцій – доктрину результаті аналізу норм права і викладені в їх статтях, монографіях, наукових коментарях практики);
• Компетентно-юридичне – тлумачення юристів-практиків, посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддею, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення у спеціально-юридичних консультаціях.
2. Компетентне неправове – тлумачення норми права, яке основане на знаннях у суміжних сферах науки – біології, економіки, історії, політики та ін. включається у спеціальну (неправову) компетенцію суб’єкта тлумачення – біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.
3. Повсякденне – тлумачення норм права усіма суб’єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя у відповідності з їх рівнем правосвідомості. Повсякденне тлумачення – це правове явище, вираження правових емоцій, представлень, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв’язку з використанням прав і виконання обов’язків, відношення до права в цілому і конкретному нормативно-правому акту в цілому.

Види тлумачення норм права за об’ємом їх змісту.
Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначеність, а не двозначність у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі тлумачної норми. Тлумачення представляє собою тільки конкретне судження про норму права, але не новий нормативний припис.
Результати використання усіх способів тлумачення обумовлені об’ємом тлумачення. Тлумачення за об’ємом – це з’ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичної норми.
Розрізняють три способи тлумачення за об’ємом:
Буквальне (адекватне) тлумачення – роз’яснення, при якому дійсний зміст норми права відповідно буквальному тексту.
Поширене (розширене) тлумачення – роз’яснення, при якому дійсний зміст норми права ширше його буквального тексту.
Обмежене тлумачення – роз’яснення, при якому дійсний зміст норми права вже її текстуального вираження.

2.2. Доктринальне тлумачення права

Доктринальне тлумачення права — це, як відомо, один з різновидів неофіційного, тобто необов'язкового, що не має юридичної чинності тлумачення. Проте таке тлумачення має дуже важливе значення для правотворчої і правозастосовчої практики. Адже багато норм права трактуються в юридичній практиці саме так, як це робиться в юридичній науці. Останнім часом роль доктринального тлумачення права ще більш підвищується. Це зв'язано з тим, що юристи-вчені стали більш активно залучатися до участі в правотворчому і в правозастосовчому процесах як розроблювачі законопроектів, експертів, фахівців, різного роду консультантів. Більш того, багато хто з них стали депутатами Верховної Ради, суддями вищих судів, ввійшли у виконавчі органи державної влади різних рівнів, а також в органи місцевого самоврядування, отже стали самі безпосередньо здійснювати правотворчість і правозастосування.
Участь юристів-вчених в правотворчості й у правозастосуванні і їхнє входження у владу у визначеній мірі розмиває об'єктивно існуючу межу між ними і юристами-практиками. У свою чергу це породжує цілий ряд проблем, у тому числі і проблем, зв'язаних з доктринальним тлумаченням права, які вимагають свого наукового рішення. Так, зокрема, потребують дослідження питання про роль доктринального тлумачення права в сучасних умовах, про його співвідношення з професійним тлумаченням, а також про його вплив на офіційне тлумачення права.
Взагалі необхідно відмітити, що доктринальному тлумаченню права у вітчизняній юридичній літературі практично завжди приділялася дуже незначна увага. Лише поверхово розглядалося таке тлумачення в дореволюційних дослідженнях.
У радянський же період даній проблемі була присвячена всього одна стаття В. В. Лазарєва [11, с. 76]. Крім того, фрагментарно вона висвітлювалася в монографіях, які торкаються питання тлумачення права, і в навчальній літературі. У сучасних роботах до цієї теми недавно знову звернувся В. В. Лазарєв, приділивши їй увагу в написаному ним в одному з параграфів глави “Тлумачення права” навчального курсу “Проблеми загальної теорії права і держави”. В інших наукових працях і в навчальній літературі тема доктринального тлумачення права якщо і розглядається, те дуже і дуже коротко. Тим часом необхідність її всебічного і глибокого дослідження очевидна. В даній главі курсової роботи я спробував узагальнити все те суттєве, що сказано про доктринальне тлумачення права в літературі, а також висловити свою думку по всіх проблемних питаннях такого тлумачення.
Доктринальним тлумаченням права (від лат. doctrina — “навчання, наукова чи філософська теорія, політична система, теоретичний чи політичний принцип”) є те, про що можна прочитати в будь-якому підручнику по теорії права, таким тлумачення, що дається вченими-юристами в монографіях, інших наукових публікаціях, коментарях до законів тощо. Воно є результатом саме наукового аналізу норм права. У літературі звичайно підкреслюється важливість цього тлумачення, вказується на його велике значення для правотворчої і правозастосовчої практики.
Міркуючи про доктринальне тлумачення права, важливо торкнути неоднаково розглядуване різними авторами питання про те, на що може бути спрямоване дане тлумачення. Відповідаючи на нього, В. В. Лазарєв, наприклад, пише, що “наукові праці, хоча і є основою до з'ясування і пояснення права, але не переслідують в цілому чи частково мету тлумачення окремих норм чи основ і змісту права в цілому, не відносяться до результатів доктринального тлумачення” [1]. Правда, при цьому він робить застереження, що “не завжди можна провести чітку межу між тими чи іншими роботами, але в теоретичному плані вона існує” [3, с.66]. Вважається, що спроби проведення такої межі, визнання самого факту її існування, нехай навіть тільки в теоретичному плані, неприйнятні, оскільки істотно звужують область доктринального тлумачення права. Будь-яке наукове положення, що дозволяє краще зрозуміти зміст права, істинний зміст його окремих норм, є результатом саме доктринального тлумачення права. Причому в цьому випадку зовсім несуттєво, переслідував чи ні інтерпретатор права мету розкрити зміст яких-небудь його конкретних норм. Так, формулюючи ті чи інші юридичні поняття, дослідник може найменше думати про визначені норми права. Однак ці поняття (особливо якщо в законодавстві відсутні їхні визначення) здатні істотно полегшити розуміння відповідних норм права. Тому всі ті теоретичні пошуки в області права, що тією чи іншою мірою сприяють збагненню змісту норм права, являють собою доктринальне тлумачення права.
Тепер доречно буде сказати про значення доктринального тлумачення права для юридичної практики. Безперечно, таке тлумачення впливає на правотворчу і правозастосовчу практику. Адже як правотворчі, так і правозастосовчі органи, як правило, враховують у своїй роботі результати доктринального тлумачення. Причому особливу важливість здобуває таке тлумачення саме зараз, коли, по суті справи, стерта межа між позитивним і природним правом і на конституційному рівні знайшли своє закріплення ідеї природного походження і невідчужуваності прав людини. У цих умовах юрист-практик як ніколи має потребу в рекомендаціях юриста-вченого з розв’язання виникаючих у правотлумачній практиці питань. Однак, при цьому не потрібно перебільшувати можливості доктринального тлумачення права. Його сила лише в авторитеті вченого, що тлумачить норми права, у вагомості аргументації на користь того чи іншого варіанта їхнього розуміння. Але останнє слово завжди залишається за суб'єктами правотворчості і правозастосування.
У зв'язку з обговорюваною проблемою необхідно звернути увагу на те, що не слід ототожнювати доктринальне тлумачення права з офіційним тлумаченням, як це роблять деякі дослідники. І. Е. Фарбер, наприклад, взагалі не виділяв такий вид тлумачення як доктринальне, оскільки вважав, що офіційне тлумачення завжди є науковим розумінням права. Деяке змішування доктринального й офіційного тлумачення права знаходимо ми й у В. В. Лазарєва. На його думку, “воно може бути як офіційним, так і неофіційним”[7, с.76]. У тій своїй частині, у який доктринальне тлумачення права лежить в основі офіційного тлумачення, воно є офіційним доктринальним тлумаченням права. Ті ж наукові інтерпретації тлумачення права, що не були сприйняті і відбиті в актах офіційного тлумачення права, необхідно віднести, по В. В. Лазарєву, до неофіційного доктринального тлумачення права.
Вважаю, що поділ доктринального тлумачення права на офіційне і неофіційне тлумачення неприйнятним. І от чому офіційне тлумачення права — це все-таки тлумачення, що здійснюється відповідними державними органами і посадовими особами і має обов'язкову юридичну чинність. Неофіційне ж тлумачення здійснюється не уповноваженими на це особами, а тому не володіє обов'язковою юридичною силою. При розмежуванні офіційного і неофіційного тлумачення змістовна сторона тлумачення права не має ніякого значення. У цьому випадку важливо тільки те, хто тлумачить право. Що ж стосується офіційного тлумачення права, то саме суб'єкт такого тлумачення (а ніхто інший) є його “автором”. Те, що останній може використовувати при цьому результати доктринального тлумачення права, анітрошки не применшує його “авторства”, оскільки саме він додає цим результатам юридичну чинність і несе за своє рішення відповідальність. Таким чином, доктринальне тлумачення права це завжди неофіційне тлумачення.
Те, що доктринальне тлумачення права не може ні при яких умовах називатися офіційним тлумаченням, однак, не зменшує його ролі в тлумаченні права взагалі. Взагалі, як справедливо пише В. В. Лазарєв, “офіційне нормативне тлумачення, щоб бути цілком науковим, повинне спиратися не на минущі розуміння доцільності в рішенні виникаючих справ, а на створені доктриною і підтверджувані практикою наукові цінності, що мають в умовах даного місця і часу неминуче значення” [3, с.59]. Тому в ідеалі офіційне тлумачення права завжди повинне спиратися на відповідні наукові положення, які більш об'єктивно відбивають зміст права чим уявлення, які виникли під впливом розумінь доцільності.
Останнім часом у зв'язку з розвитком чинного законодавства дуже гостро встало питання про співвідношення доктринального тлумачення права з професійним тлумаченням. Дані види неофіційного тлумачення права дуже тісно зв'язані між собою, а тому проблема їхнього співвідношення має потребу в науковому аналізі.
Розглядаючи дану проблему, потрібно наголосити на тому, що деякі автори взагалі не проводять межу між доктринальним і професійним тлумаченням права. Так, Г. Ф. Шершеневич, як і багато інших дореволюційних юристів, писав тільки про “науково-судове тлумачення, що виходить від вчених чи практиків і яке черпає силу переконливості в моральному авторитеті науки і суду” [7, с. 86]. Наукове і судове тлумачення права виступає в Г. Ф. Шершеневича, таким чином, у якості одного виду тлумачення. В дослідження останніх років не розрізняється доктринальне і професійне тлумачення права, наприклад, у В. Н. Хропанюка [5, с. 64]. Він виділяє тільки доктринальне тлумачення права, що охоплює в нього собою і все те, що в даній роботі іменується професійним тлумаченням. Я ж виходжу з необхідності розрізнення як доктринального, так і професійного тлумачення права.
А тепер дамо характеристику професійного тлумачення права, а також покажемо його співвідношення з доктринальним тлумаченням права.
Професійне тлумачення права — це тлумачення, здійснюване юристами-практиками (суддями, прокурорами, адвокатами тощо). Специфіка цього тлумачення в тому, що в одному випадку воно може носити офіційний характер (коли, наприклад, Верховним Судом України видається роз'яснення з питань судової практики). В іншому ж випадку таке тлумачення може і не бути офіційним тлумаченням. Так, тлумачення норм права в процесі судового засідання прокурором не є для суду обов'язковим (а значить не можна вважати його офіційним тлумаченням). Потрібно наголосити на тому, що неофіційне тлумачення права юрист може давати і не в зв'язку зі своєю службовою діяльністю (як приватна особа). Для віднесення до такого тлумачення тих чи інших інтерпретацій права важливо не те, у зв'язку з чим (з виконанням своїх службових обов'язків чи ні) вони здійснювалися, а те, що вони виходять від практикуючого юриста (фахівця в області практичної юриспруденції). Причому важливо щоб при цьому переслідувалися не наукові, а сугубо практичні цілі, пов'язані з реалізацією права.
У якому ж співвідношенні знаходяться професійне і доктринальне тлумачення права?
Якщо говорити про співвідношення професійного тлумачення права взагалі (як офіційного, так і неофіційного) з доктринальним тлумаченням, то варто визнати, що хоча часом провести між ними межу буває важко, усе-таки вона завжди існує. Причому ця межа досить певна (а не аморфна). Це обумовлено тим, що професійне і доктринальне тлумачення права є принципово різними видами тлумачення. Тому ми не можемо погодитися з тими авторами, які вважають, що дані види тлумачення права можуть співвідноситися між собою. Цього не відбувається, як нам здається, навіть і в тому випадку, коли, наприклад, тлумачення права здійснює суддя Конституційного Суду України, який одночасно є і юристом-практиком високого класу, і великим ученим-правознавцем.
Таку позицію можна аргументувати в такий спосіб. У юриста-практика в ході його професійної діяльності неминуче формується своя особлива (професійна) правосвідомість. Вона залежить від цілого ряду факторів (від правової системи держави, справедливості (чи, навпроти, несправедливості) чинних у державі законів, а також принципів, що характерні для діяльності тих чи інших правоохоронних і правозастосовчих органів, і багатьох інших). Формується своя специфічна (наукова) правосвідомість і у вченого-юриста. Її становлення протікає вже в зовсім інших умовах (в умовах незалежності дослідника від усіх тих факторів, що впливають на юриста-практика (підпорядкованість по службі; зв'язаність указівками відомчих інструкцій, рішеннями судових і інших органів, процедурними нормами; необхідність оперативного рішення тих чи інших питань; знання юридичної практики “зсередини” і т.п.). Тому юрист-вчений більш незалежний у своїх судженнях ніж практик. Разом з тим він трохи відірваний від реальної юридичної практики. Юрист же практик, навпроти, не може собі дозволити тієї волі мислення, яка є характерною для юриста-вченого. Однак він більш “приземлений”, краще знає життя і реальну юридичну практику. Усе це, природно, не може не відбиватися на тих тлумаченнях права, які даються юристами-вченими і юристами-практиками. Але навіть і тоді, коли юрист сполучає в собі обоє ці якості (а в ідеалі, напевно, так і повинно бути), він всеодно в одному випадку виступає як юрист-практик (коли здійснює тлумачення права в зв'язку зі своєю службовою діяльністю), а в іншому — у ролі юриста-вченого (коли право тлумачиться ним як приватною особою). І результати тлумачення тих самих норм права тими ж самими особами можуть виявитися в цих ситуаціях далеко не однаковими.
Резюмуючи все сказане вище про співвідношення професійного і доктринального тлумачення права, відзначимо, що, звичайно ж, юрист-професіонал повинен прагнути при здійсненні тлумачення права бути гранично об'єктивним і враховувати всі досягнення юридичної науки. Однак у реальному житті це досяжне далеко не завжди. Не потрібно тільки вважати, що доктринальне тлумачення права є тлумаченням більш високого типу ніж професійне тлумачення. Взагалі варто визнати, що дані поняття є не співвідносними під даним кутом зору поняттями. Використання категорій “вище”, “нижче”, “досконаліше”, “не досконаліше” при рішенні питання про співвідношення професійного і доктринального тлумачення неприйнятне.
Вважаю, що особлива думка Конституційного Суду України — це в чистому виді професійне тлумачення. По-перше, тому, що воно здійснюється в зв'язку зі службовою діяльністю суддів. По-друге, тому, що при цьому переслідуються не якісь наукові цілі, а вирішуються сугубо практичні задачі — звернути увагу інших членів Конституційного Суду, а також державних органів і громадян на позицію, яку суддя, що висловив у своїй особливій думці, вважає правильною, яка в наступному може мати вплив на діяльність Конституційного Суду й інших державних органів.
Взагалі діяльність суддів Конституційного Суду по тлумаченню права оцінюється в науці неоднозначно. Питання про те, коли вона припустима, а коли конституційні судді повинні утримуватися від публічного висловлення своїх суджень про норми діючого права зважується в літературі по-різному.
Даючи свою оцінку приведеним судженням, підкреслимо, що, звичайно ж, коли у провадженні Конституційного Суду виявиться яка-небудь справа, то до прийняття по ньому рішення норми права, що будуть у ньому витлумачені, не підлягають публічному коментуванню суддями даного суду, оскільки такі дії несумісні з посадою судді Конституційного Суду України. Що ж стосується публічного висловлення своєї думки про питання, що може стати предметом розгляду в Конституційному Суді України, то вважаю, що відповідь на дане питання не може бути однозначним. Коли конституційний суддя висловлює своє судження про який-небудь нормативний правовий акт як посадова особа (у зв'язку з виконанням їм своїх службових обов'язків), він, напевно, повинний утримуватися від тлумачення тих норм права, імовірність тлумачення яких у майбутньому Конституційним Судом дуже велика (хоча говорити про цю імовірність у теоретичному плані дуже важко). Однак чи можна заборонити робити це члену Конституційного Суду, що виступає в якості юриста-вченого (під час написання їм монографій, підручників, коментарів до закону і т.п.). Ствердно відповісти на це питання, значить фактично визнати заборону на заняття членами Конституційного Суду науковою діяльністю (про що, наприклад, може міркувати у своїх наукових працях член даного суду, що є фахівцем в області конституційного права, якщо йому не можна буде коментувати діюче конституційне законодавство). Введення ж заборони на наукову діяльність члена Конституційного Суду представляється й абсурдним, і незаконним, оскільки дана діяльність дозволена чинним законодавством.
Однак, проблема співвідношення наукової діяльності судді Конституційного Суду і його діяльності як член суду існує. Здається, що наукою конституційного права повинні бути вироблені чіткі критерії розрізнення цих двох видів діяльності.

2.3. Акт тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норми права (інтерпраційно-правовий акт) – акт-документ, який містить роз’яснення змісту і прядок застосування правової норми, яке формулюється уповноваженим органом в межах його компетенції, і має обов’язкову силу для всіх, хто застосовує роз’яснені норми.
Норма тлумачення – своєрідна “тінь” тлумачної норми, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці тільки у випадку її застосування.
Ознаки акту тлумачення норм права виявлені в тому, що вони:
1) являються формально-обов’язковими для всіх, хто застосовує роз’яснені норми;
2) діють у єдності з тими нормативно-правовими актами, в яких міститься тлумачні норми права, знаходиться в залежності від них, як правило, розділяють їх долю;
3) не виходить за межі тлумачної норми, являє собою судження про норму права, а не новий нормативний припис;
4) приймається лише правотворчими чи спеціально уповноваженими суб’єктами;
5) має спеціальну письмову форму вираження акту-документа.
Акти тлумачення норм права можна розділити на види у відповідності з різними критеріями:
- за галузевою належністю норми, які тлумачаться – акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального та ін;
- за структурними елементами норми, які тлумачаться – акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;
- за юридичною формою вираження – постанови, укази, роз’яснення та ін.;
- за сферою дії – нормативні, казуальні;
- за “авторством” норми, яка тлумачить:
a) акти аутентичного тлумачення;
b) акти легального (делегованого) тлумачення.
- за повноваженнями інтерпретатора:
a) інтерпретаційні акти правотворчих органів – основані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими вони отримують визначену форму; містить нормативні (загальні) роз’яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу.
b) Основані на правозастосовчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими вони отримують визначену форму; містять правила застосування норм права, які сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики.
Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити число роз’яснень, які подаються нищестоячих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовчих органів слід віддати перевагу актам суду. Свої роз’яснення суд дає на основі рішень по конкретним справам.
Акти тлумачення норм права (інтерпритаційно-правові акти), наряду з нормативно-правовими і актами застосування норм права (правозастосовчими, індивідуальними актами), утворюють особливу третю групу правових актів.

ВИСНОВКИ
Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичних наук. ця проблема пов’язана з інтересами держави й суспільства, їх обумовленням ї захистом. Зараз тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення точного змісту права.
Насамперед тлумачення справді не збігається з застосуванням права в тому розумінні, що між ними не можна поставити знака рівності. Цілком правильне є твердження про необхідність тлумачення за будь-якого застосування права. Питання лише в тому, чи є тлумачення елементом застосування права. Існує достатньо підстав уважати, що це справді так, оскільки неможливо застосувати будь-яку норму, не розкриваючи її змісту. Навіть у тих випадках, коли норму витлумачено до настання права, як-от безпосереднього видання офіційного акта про тлумачення компетентним органом, його зміст повинен бути ще раз розтлумачений, і тільки таке тлумачення братиметься до уваги під час самого застосування права; це, власне, і є тлумачення.
Ось чому під тлумаченням правових норм, і насамперед усього закону, слід розуміти не що інше, як загальнообов’язкове роз’яснення змісту правової норми. Іншими словами, це таке роз’яснення, що має юридичне значення і якими повинні керуватись усі органи та особи, котрі застосовують законну норму.
Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує правову норму, з’ясування змісту правової норми та її пояснення.
По-друге, тлумачення – це вираження поза роз’ясненням зміст правової норми.
Отже, тлумачення норм права – це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів права зі з’ясування й роз’яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.
Існують різні види і способи тлумачення. Залежності від суб’єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і казуальним.
Тлумачення правових норм є ефективним і єдиним засобом правильного й глибокого пізнання дійсного змісту правових норм. В правовій дійсності тлумачення має місце у правовій діяльності та правовому регулюванні. В правовій діяльності тлумачення норм права повинно використовуватися в правотворенні, реалізації і систематизації права, правовому вихованні, пропаганді тощо. Місце тлумачення в правовому регулюванні суспільних відносин полягає виключно в правильному, глибокому розумінні дійсного змісту норм права та його розгорнутому, обґрунтованому роз'ясненні іншим суб'єктам суспільства.
Аналіз тлумачення правових норм і державної політики, практики тлумачення в Україні дозволяє зробити висновок про гостру необхідність ухвалення законодавчого акту, регулюючого відносини тлумачення і конкретизації норм права в Україні. Розробка і ухвалення цього закону суттєво впорядкує і стабілізує відносини конкретизації та роз'яснення змісту правових норм у суспільстві. Такий акт перешкоджатиме або гальмуватиме видання підзаконних нормативних актів, які не відповідають, суперечать чинним нормам права або ускладнюють з'ясування їх змісту. Загалом ухвалення цього закону значною мірою підвищить ефективність дії правових норм та посилить законність у державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховною Радою України 28 червня 1996 р. – К., 2000
2. Алексеев С. Общая теория права. В 2-х т. М., 1982
3. Алексеев С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. М., 1997
4. Васьковский Е. Руководство к толкованию и применению законов. М., 1997
5. Загальна теорія держави і права. / Під ред. В.Д. Ткаченко, М.В. Цвік. – Харків: Право, 2002
6. Клименко С., Чичерин А. Основы государства и права. М.: Зерцало, 1999
7. Комаров С. Общая теория государства и права. Курс лекций. М., 1995
8. Костенко О. Наукове (доктринальне) тлумачення законів та його роль у здійсненні правосуддя // Право України. - № 4 – 2000.- С.34 – 37
9. Лазарев В. О роли доктринального толкования // Советская юстиция №14 – 1969. – С. 23-26.
10. Общая теория государства и права. В 2-х т. / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1998
11. Общая теория права и государства. / Под ред.. В.В. Лазарева. М.: Юристъ, 1999
12. Олійника А., Гусарєв С., Слюсаренко О. Теорія держави і права. К.: Юрінком Інтер, 2001
13. Пиголкин А. Толкование норм права и правотворчество: проблемы соотношения. М., 1998
14. Популярна юридична енциклопедія. / Під ред. В.В. Головченка, В.К. Гіжевський. – К.: Юрінком Інтер, 2002
15. Проблемы общей теории права и государства. / Под ред. В.С. Нерсесянца. М., 1992
16. Рабинович П., Савчук Н. Офіційне тлумачення законодавства: герменевтичний аспект // Право України - № 11 – 2000 – С. 22 - 26
17. Теорія держави і права / Під ред.. С.Л. Лисенкові, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003
18. Трубецкой Е. Энциклопедия права. М., 1998
19. Хропанюк В. Теория государства и права. М., 1995
20. Черданцев А. Теория государства и права. М.,1999
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Швидке замовлення
Тема:
E-mail *:
Тел.:

Форма входу
Логін:
Пароль:
Поділитись з друзями
Приклади наших робіт
Callback Callback
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Публікації
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Заказать диплом | Заказать курсовую | Заказать диссертацию | Заказать контрольную | Заказать отчет
 
 
Created by QuotiK and Belfegor
"Global Information Corporation"
© 1998-2017 All rights protected