Замовити сьогодні, П'ятниця 24 Листопад 2017, диплом курсову роботу дисертацію реферат контрольну звіт Диплом. Дипломи на замовлення. Заказ дипломной работы.
Тільки ми офіційно працюємо з 1995 року
Перший оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Другий оператор
телефон 063 486-1-786 Life:)
Третій оператор
телефон 066 196-78-74 Vodafone
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Головна Англійська версія сайту Російська версія сайту | Карта сайту | Favorites Favorites | RSS RSS Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Увійти на сайт
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
У разі збройного нападу на територію України, чи будете Ви захищати незалежність України?
Всього відповідей: 416
Статистика

On-line всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Всього зареєстровано Всього зареєстровано: 2096
Нових за місяць Нових за місяць: 28
Нових за тиждень Нових за тиждень: 6
Нових сьогодні Нових сьогодні: 0

З них
Виконавців Виконавців: 756
Працівників агентства Працівників агентства: 4
Партнерів Партнерів: 6
Перевірених юзерів Перевірених юзерів: 214
Звичайних юзерів Звичайних юзерів: 1113

З них
Чоловіків Чоловіків: 1290
Жінок Жінок: 806

Форум виконавців

Головна » Каталог робіт » 2013 » Червень » 18 » Відповіді на питання
16:38
Відповіді на питання
Категорія: Філософія | Предмет: Філософія | Вартість: 0,00 грн. | Сторінок: | Переглядів: 913 | Додав: Наташа | Рейтинг: 0.0/0
№7Філософські погляди І.Франка, Л.Українки, М.Драгоманова, М.Грушевського.
І. Франко (1856 – 1913 рр.) – класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь у національновизвольному русі на Галичині, був у складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству.
Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненність у пізнанні навколишнього світу. Згідно с марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Він був великим просвітителем гуманістом українського народу, преклав на українську мову частину творів К.Маркса і Ф Енгельса, пропагувава вчення Чдарвіна та його послідовника матеріаліста Е.Геккеля. В цілому огліди І.Франка можно розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освідченістю, глибокий історик свого народу.
Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної украінської поетеси Лесі Українки (1871 – 1913 р.р.). У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історї і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Великке світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивиати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.
М.Драгоманов (1841 – 1895 р.р.), - мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався псля еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демократів, соціалістів – утопістів. Свої погляди Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював хритиянство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його заономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість пребільшення економічного фактора.
Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалу і прагненню украінського народу до самостійної державності.
М.Грушевський (1866 – 1933 р.р.) - украінський історік і громадський діяч. Основні твори – «Історія України – Русі», «Нарис Історії Кіївської землі» та ін. Це був вчений що мислив широкими історично – філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного виізволення украінського народу, яке він пов’язував із загально демократичними претвореннями. Вчений підняв багато цікавого факичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови украінської держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.
№8 Філософське значення психоаналізу З.Фрейд.
Австрійський невропатолог, психіатр, психолог, основоположник психоаналізу З.Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і перш за все енергію сексуальних поглядів (лібідо), яка виливається з нервози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня ралізація цих потягів. Структура психіки за Ф складається з 3-х елементів. «Воно» - архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» - установка суспільства і «я». Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери відомого, обмежує їх вільний прояв , заганяє їх в форму підсвідомого. Існують декілька різновидів, які одержали назву неофрейдизму, зокрема це біологізаторськи теорії, пов`язані з врахуванням зовнішних факторів, та культурно-соціологічні.

№9 Філософія Стародавнього Китаю.
Зміни в традиційних общиних суспільних відносинах на основі економічного прогресу, поява грошей, суб’єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в галузі астрономії, математики, медицини створили умови для розвитку філософії в Стародавньому Китаю.
Найвплививішим ідеалістичним напрямком, що виникає в 6 – 5 столітті до нашої ери і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 – 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико – політичне вчення, в якому цетральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сімьї та управління державою.
Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуія є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» – гуманість
Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао – цзи (6 – 5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 – 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалетичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було принято вважати в конфуцістві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.

№11Західноєвропейська середньовічна філ.Боротьба реалізму та номіналізму.
Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм – це вчення, згідно з яким об”єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Зрозуміло, що для реалістів (А. Кентерберійський (1033-1109 рр.) та інші) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Номіналізм (від лат. – ім’я). В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні понятті – лише назви, знаки або імена, породженні людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д.Сократ, І.Расцелін, У.Оккам. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності "святої трійці”. Реалізм полягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальним вважав "лики” (іпостаті) трійці. Проте "проблема трійці” була лише зовнішньою формою, так би мовити "офіційним приводом”, який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком ф-фською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.
Думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм) Середньовічне мислення за суттю теоцентричне. Світогляд в середньовічній ф-фії має назву креаціонізму (творити). Двоїстість становища людини – найважливіша риса середн. антропології.
Аквінський – один з найвидатніших представників середн. ф-фії. Намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля.
№14 Філософське вчення Аристотеля
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків "прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.
Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія у нього розглядається як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Форма – активне начало, тоді як матерія –пасивне. Матерія подільна до нескінченності, форма не подільна і тотожна самі речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. За те, що Арістотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів богослов”я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.
Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:
1. Закон тотожності.
2. Закон усунення протиріччя.
3. Закон виключеного третього.
Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.
Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення "раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

№21 Проблема соціального прогресу та його критерії.
Об`єктивною причиною соціального прогресу є сам х-р суспільства, як життєдіяльного организму. Регрес якшо і з`являється, носить тимчасовий х-р і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Осн. критерієм сусп. прогресу є розвиток продукт сил, виробничих відносин, НТП. Є допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями сусп прогресу є зміна суспільно-економ формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес антагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами сусп-ва. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи в об`єкта пригноблення, експлуатації в суб`єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу.
№22Карл Маркс про відчуження праці.
К.Маркс (05.05.1818, Трір – 14.03.1883, Лондон) ген. Теоретик і вел. пролитарський революціонер, основоп. Діалектич. І істор. Матеріалізму, марксистської політ. Економії і наукового комунізму, засновник і керівник перших міжнар. Пролетарських організацій.
М. Звенувачує приватну власність, тому що вона кінець-кінцем порджує всі форми відчуження. Тому він займає позицію заперечення приват. Власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник – держава, яка експлуатує і поневолює людину. М. Стверджує ідею про необхідність перетворення "прив власності” у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне "присвоєння люд. Відчуженого від неї багатства”. Йдеться про все багатство – матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільств, де зліквідовано відчуженість, – це люд. багата, багата різнобічними потребами, інтелектуал., морально і фізично розвинена, тобто це універ. люд., яка живе в злагоді з суспільством і природою. М. гордо критикує так званий "казармений комунізм”, який уніфікує люд, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.
№23 Філософські погляди Т.Шевченка.
Т.Г. Шевченко - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. У творах великого Кобзаря простежується еволюція його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподіваня укр народу, являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і самодержавства він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем у Російській Імперії. Протягом усього свого життя він був неприметимим противником царського режиму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття людської гідності, боровся за національну свободу. Поет високо цінував волелюбний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку січ. Ідея свободи - центральна в його творчості.Оригінальні погляди Шевченка, що стосується проблем соціального погресу, пов`язанного з прогресом техніки, промисловості. Філософські погляди поета дуже складні. В центрі його уваги перебуває насамперед людина, ії багатий духовний світ, ії свобода, щастя, доля. Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до Бога - х критикою релігії. Шевченко відіграв велику роль у розвитку української літератури і мистецтва , в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні.

№32 Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодієв. братства.
Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році.
№33 Філософія екзистенціалізму.
Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї ф-фії був С.К”єркегор (1813-1855рр.), а серед російських філософів – М.О.Бердяєв (1884-1948 рр.) Основною категорією екзист. є категорія, або екзистенція, що ототожнюється з суб”єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як усі – значить втравчати свою індивідуаль-ність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
№34 Практика як критерій істини, ії абсолютний і відносний характер.
Яким же чином ми можемо переконатися, чи правильно наші зання, чи помилкові? В Кінцевому підсумку це досягається за допомогою практики практики. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою, об`єктивним критерієм істини. Якщо предмет під час його використання проявляє себе так як передбачалось, то це означає, що наше уявлення про нього правильне. Практика істор развивається. Тому практика виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Крім виказаннаго критерію є багато критерієв істини, логічний, прогматичний, еститичний, утілітарний, етичний, конвенциальний, екзистенціальний, інтуітивний та інші.
Істина - є праильне відображення суб`єктом об`єктивної дійсності підтверджене практикою. Протилежним ії поняттям є хибна думка. Хібна думка - це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істина. Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідальність одержаних знань Реальним об`єктом, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні х-тики істини : об`єктивність, абсолютність, відносність, конкретнісь, і перевіврка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб`єктом є субєктивної за формою та обєктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту субєктивного в наших знаннях веде до субєктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття - обєктивна істина.
Обєктивна істина - це такий зміст знань, який незалежить не від окремої людини, ні від людства вцілому. Обєктивність істини не як не означаєії незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однею з найважливіших цінностей людини.
Визнання обєктивної істини зумовлює необхідність визнання в цій чи в іншій формі абсолютної істини.
Абсолютна істина означає повне, вичерпане знання про щось. До абсол істин можна віднести достовірно встановленні факти, дати подій, народження і смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, іх просто називають вічними цінностями. Важливо визнати, що абсол істина існує , як момент пізнання. Аб істина складається з суми відносних істин. Відносна істина вказує на обміжність правильного знання про щось. У кожній відносній істині є зерно , елемент абсолютної істини. Абсолютизації момента абсолютного в нашіх знаннях веде до догматизму, що означає омертвлення знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму, тобто агностицизму ( фактичної відмови від пізнання). З аналізу діалектики аб, та відносной істини виводиться ії фундаментальна х-ка - конкретність. Конкретність істини - це така ії ознака, за якою істина з того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу а також тільки в певній визначеній системі відліку тощо. Істина завжди конкретна.
№35 Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особливість.
На суть людини постійно діють і природні, і соціальні фактори. У зв`язку з цим поняття людини розглядається в таких різновидах як «індивід», як правило, розглядається людина, як біологічна істота зі своїми природними даними без врахування ії соціальних якостей «індивідуальність» виражає людини в сукупності ії біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють ії від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, ії сутнісних сил. Під «особою», «особистістю» мається на увазі людина з певним урахуванням ії соціальних якостей. Важливою якістю тут виступає принциповість, висока відповідальність за свою справу. Негативинми соціальними рисами людини виступають конфорізм (пристосовність), кар`єризм, індівідуалізм, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безводповідальність
№36 Філософія Неотомізму - історія та проблеми.
Сутність філософії неотомізму. Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. З 1979 року неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану.
Головними представниками цього напряму є Мартієн, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософ. Системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д.
Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об`єктом його управління.
Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного.
Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії. Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію ( єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню.
№37 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації.
Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, але й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.
Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду, підданого деякий раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Теоретичне рівень – це пояснення підстав відтворення.
Теоретичні форми: наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея;
Емпіричні форми: факт, гіпотеза, проблема концепція; емпіричні закони, емпіричні поняття.
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Швидке замовлення
Тема:
E-mail *:
Тел.:

Форма входу
Логін:
Пароль:
Поділитись з друзями
Приклади наших робіт
Callback Callback
Імя *:
Тел. *:
E-mail:

Публікації
Календар
«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Заказать диплом | Заказать курсовую | Заказать диссертацию | Заказать контрольную | Заказать отчет
 
 
Created by QuotiK and Belfegor
"Global Information Corporation"
© 1998-2017 All rights protected